Концерт уперто не починався, навіть попри те, що публіка вже давно заповнила зал і жваво шукала вихід енергії, нагромадженої на випадок приїзду улюбленої групи. Після тривалої бездіяльності фанатствуючої молоді зал нарешті вкрила темрява й на сцені щось почало відбуватися. Вступ група відіграла в цілковитій темряві, заінтригована публіка з цікавістю чекала розв’язки.
Та нічого надзвичайного не сталося. Обидва брати впевнено стояли на ногах (на відміну від минулого концерту, коли Гліб практично не відривався від стільця) і тексти вимовляли виразно. За винятком нових композицій (досить рідкісних), зі сцени йшла звичайна програма «Агати»: справу роблять старі хіти, композиції більше схиляють до танців, і публіка цілком закономірно досягає екстазу. Звісно, все прораховано до дрібниць, та надміру вже гармонійно та правильно.
«Харе-харе-кришна, харе-харе-рама. До свиданья, крыша, где ты будеш завтра... тута или тама?» Тама или тута? Ось у чому питання! Беззаперечний талант Самойлових — у спроможності відпрацювати концерт з одним виразом обличчя. Можуть змінюватися струни, гітари, навіть вбрання музикантів. Та вираз обличчя залишається незмінним — такий собі подив після легкого переляку. Це марка, невід’ємний аксесуар, водяний знак на купюрі гідністю в одну «Агату». Лукаво примружена маска, з-під якої вокаліст дивиться на навколишній світ. Губи вимовляють вигадливий текст, а думки десь далеко. Так, у вируванні багатого внутрішнього життя, може народитися навіть... новий текст. Текст, сповнений нового пофігізму та подиву. Останнім часом «Агаті» співається про дива, які, певна річ, навколо нас.
Дива в Самойлових, правда, переважно у близьких російській міфології болотяних тонах: суцільні перевертні та павуки в компанії з іншими зеленими глюками. І на цьому тлі — дуже позитивні ліричні герої на килимі-вертольоті. Ми летимо, а ви повзете, диваки ви, диваки...
№250 28.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
