8 грудня Алісі Брунівні Фрейндліх виповнюється 65 років.
— Алісо Брунівно, що ви відчуваєте, виходячи на сцену?
— Колосальну відповідальність. Причому, що більший інтерес
глядача до мене, то вища відповідальність виправдати цей інтерес. А іноді
це навіть паралізує.
— Актори в більшості своїй народ гонористий, але в одному
з інтерв'ю ви сказали, що 16 років вам не давали грати головних ролей у
кіно...
— Я дуже багато пробувалася за своє життя в кіно. Як правило,
перемагала своїх конкурентів і... не проходила. Знову приїжджала в павільйони,
знову проходила проби і знову отримувала відмови. Адже пробуватися — не
означає зніматися. Часто режисери виносили вердикт — «нефотогенічна».
— А як же фільм «Службовий роман», котрий, як колись
зізнався Ельдар Рязанов, не можна було зняти без вашої в ньому участі?..
— Напевно, треба було одержати Держпремію, щоб такий режисер,
як Рязанов, захотів мене знімати у своїй картині. Окрилений успіхом «Іронії
долі», він захотів зняти ще один добрий фільм про кохання. Тим більше,
що вже існувала і відповідна п'єса «Товариші по службі», написана Рязановим
і Брагінським ще 1970 року. Рязанов надiслав мені в Ленінград п'єсу з пропозицією
«руки та серця», тобто з проханням зіграти в його новому фільмі головну
роль без усяких проб. І я погодилася.
— А що кінематограф вам пропонує сьогодні?
— Після картини Юрія Соломіна «Полювання» мені нічого не
пропонували. Принаймні, нічого хорошого...
— У сімейному житті ви були лідером?
— Не сказала б, що я лідирувала. Принаймні, що стосується
першого шлюбу з Ігорем Владимировим, то ми робили одну справу і були страшенно
поглинуті нею. Але у нього настала пора творчого топтання на місці і не
кращий час режисерського життя, а не ставити нових робіт неможливо для
актора — ця зупинка означає творчу смерть.
— А другий шлюб з актором Театру імені Ленради Юрієм
Соловйовим...
— Мій другий чоловік був талановитим актором-самоучкою.
Оскільки він нічого не закінчував, то у нього була маса проблем, хоча він
дуже обдарована людина. І та обставина, що у мене завжди все було гаразд,
а у нього завжди не в порядку, дуже діяла на наші стосунки. Коли ми зрозуміли,
що стресів більше, аніж спроможний витримати організм, ми дуже дружно розійшлися...
— Чи відчуваєте ви необхідність у нагороді глядацького
залу за свою гру?
— Чимало акторів вважають показником хорошої гри оплески.
Для мене ж важлива тиша. Якщо глядач замовкне разом зі мною в одну мить,
і ця тиша стоятиме стільки, скільки я захочу, — ось тоді я розумію, що
володію залом. Для мене тиша — найдорогоцінніша реакція глядачів.
— У вас є роль, про яку ви мрієте все життя?
— Моя вічна туга за роллю, котра не відбулася, пов'язана
з булгаковською Маргаритою, яку в минулі часи грати було не можна. Зараз
уже можна, але я не можу її зіграти через вік. Я можу без кінця читати
роман «Майстер і Маргарита», і ніколи не насичуюся ним. Це містика якась.
— Що ви хотіли б прибрати у стосунках між людьми?
— Швидше за все, я почала б iз того, що прибрала заздрість.
Бо вона породжує дуже багато вад: злодій буває від заздрості, зрадник —
від заздрості, брехун — від заздрості, боягуз — від заздрості. Зрештою,
революція — від заздрості. Це ключова людська вада, яка породжує дуже багато
інших людських вад.
— Ви почуваєтеся щасливою людиною?
— Щастя — це ж субстанція скороминуча, тому безупинного
щастя не буває. Наприклад, я щаслива, що у мене є дочка Варвара — мій єдиний
клубочок прив'язаностi, в якому зосереджено все моє життя, мої внуки. Знаєте,
в минулі часи були незвільнені парторги, а я незвільнена мама й бабуся.
А от у особистому житті я, на жаль, нещаслива. Я не хочу сказати, що у
мене зовсім не було щастя, були, звісно, і щасливі роки. Але все, зрештою,
розбивалося об мою зайнятість.
— Ви самостійна жінка?
— Безумовно. А чоловіки, як відомо, не приймають жінку,
яка відстоює свою самостійність. Цей дисонанс, який виникає в сім'ї, неминуче
руйнує її.
— Одна велика людина радила полюбити спочатку себе,
а потім вже інших. У вас це вийшло?
— Так, це був ще Ісус Христос. Я до себе ставлюся неоднозначно,
іноді я себе ненавиджу, і це дає мені імпульс щось перетворити в собі.
Адже це теж робиться з любові до себе.
