Українські фестивалі давно стали альтернативою. Вони витягують на світ Божий цілі пласти багатої рідної культури — минулої, сучасної, часто — міксу. Від того їх і молоді люди сприймають як майданчики (одні з небагатьох!) для спілкування про Своє і в атмосфері Свого — українського світу. Щоправда, ставлення до них влади, потужних спонсорів відповідне. Байдуже. Навіть неприязне. (Тут можна багато говорити про відсутність гуманітарної політики або, точніше, проведення її на користь іншої держави; про рок як протесну музику і «загрозу», яку він може нести...). Як результат, деякі проекти припиняють своє існування. (Наприклад, «Гоголь-фест».) Інші — під загрозою зриву. (Приміром, «Маzепа-фест».) Цьогоріч вимальовується ще одна малоприємна тенденція. Зі слів друзів-музикантів знаю, що бюджети багатьох ініціатив стали відчутно скромнішими. Значить — музична палітра буде скромнішою теж. Про справи фестивальні «День» говорить із співвласником компанії «Культурні і спортивні ініціативи» Сергієм ХАРЧУКОМ. До того, Сергій директором фесту «Славське Рок». Власне, цей проект вирізняється стабільністю і цьогоріч 29—31 липня відбудеться у селищі Славське на Львівщині вп’яте. А ще він відзначається доброю організацією, насиченою мистецькою програмою, зокрема, музичною.
— Сергію, як воно п’ятий рік поспіль проводити «Славське Рок»? Від самих музикантів доводилося чути, мовляв, організатори фестивалів — ентузіасти...
— Вони мають рацію. На жаль, в Україні не існує комерційних фестивалів як, наприклад, Sziget. Причин кілька. Зокрема, відсутність інфраструктури. Маю на увазі, передусім, інженерну. Не можна взяти на себе відповідальність спробувати організувати подію, в якій візьме участь біля ста тисяч відвідувачів, якщо немає належних каналізаційних колекторів в тому чи іншому містечку/селищі, електричної мережі, яка дасть необхідну потужність... Крім того, поки що не сформувалася культура відвідування фестів з оплатою. У цьому, в якісь мірі, винен політикум. Концерти під найрізноманітнішими політичними прапорами (а їх відбувається дуже багато) розбещують глядача. Навіщо йому платити навіть ті ж 100 гривень за три фестивальних дні, якщо «Океан Ельзи», «ВВ» і «Бумбокс» можна поcлухати на головній площі рідного міста під час передвиборчої кампанії... З одного боку, музикантам теж добре, адже отримують сталий гонорар. А з іншого, вони так само страждають, тому що у післявиборчий період їм складно залучати людей на свої виступи за квитки.
«Славське Рок» давно би вийшов на самоокупність, якби та кількість людей, що приїжджає, реєструвалася чи купувала квитки.
— Що це за кількість?
— Торік було близько семи тисяч. Житлова чи, будемо казати, туристична інфраструктура Славська дозволяє розміститися стільком людям доволі зручно. Однак досі до селища немає пристойної дороги. Ми би напевно хотіли поставити більше сцен і для комфорту музикантів дати ще більшу потужність, та немає потужної трансформаторної станції. А проблема із самофінансуванням полягає у тому, що із тих семи тисяч відвідувачів зареєструвалося менше двох. Решта всіляко намагалася потрапити на основний майданчик події, не заплативши жодної копійки. Дуже важко масово проводити роз’яснювальну роботу. Охорона? Додаткова стаття витрат. Огорожа? Теж. Зрештою, це якось принижує гідність тих, які зареєструвалися. Хотілося би більше уваги якраз сконцентрувати на такому морально-етичному моменті: якщо ти вже приїхав і дозволив випити пива на ту ж саму суму за три дні, то підтримай українські гурти «Тартак» чи «Гайдамаки». Гадаю, це прийде з часом, оскільки якась частина української молоді їздить на той же Sziget, сплативши значно більші кошти — близько 150 євро. Тобто, люди розуміють, як фести існують.
Не думаю, що найближчим часом з’являться мега-спонсори, оскільки ми не запрошуємо поп-зірок. Хоча не все так сумно. Я зустрічався з топ-менеджерами великих вітчизняних корпорацій, які у вільний час слухають український андеграунд. Просто інколи є зворотний зв’язок. Масовий ринок з його смаками потребує популярного продукту. А рок завжди був альтернативним. Тому, гадаю, альтернатива чи арт-рок не можуть стати масовим музичним форматом. Не треба себе обдурювати. Але у суспільстві формуються смаки і через якийсь час рок-фестивалі можуть бути самоокупними. Так чомусь мені здається.
— Поки еволюція відбувається, значна частина цікавих фестивалів — від районного до національного масштабу — вже зникла. Ще якась — під загрозою зриву...
— Очевидно, романтична аура фестів захоплює. Вона, певною мірою, нагадує атмосферу фестивалів хіпі. Того ж славетного Woodstock. Та часто організаторам не вдається забезпечити комерційну складову настільки, щоб ініціатива стала традицією. Виняток становлять п’ять-сім проектів, які відбуваються регулярно. Щоправда, є випадки, коли подію підтримують селищна/районна/міська влада. Якщо такий тандем виникає, тоді фестиваль має майбутнє. Наприклад, міський голова Дубна сприяє «Тарасові Бульбі». Подекуди, мерами селищ і містечок стали молоді люди — представники рок-н-рольного покоління. От вони і підтримують, що називається, некомерційну музику.
— Сергію, ви багато подорожуєте. Скажіть, а як у постсоціалістичних країнах розвивається фестивальний рух? У тій же Польщі?
— У Польщі дуже багато фестивалів. На мою думку, ментально поляки більшою мірою комерсанти, ніж українці. Їм вдається створити проекти, які містять синтез оригінальною альтернативної музики і водночас є комерційними. Візьмімо Prystanek Woodstock. На дійство прагнуть потрапити команди із усього пострадянського простору. І не тільки. Туди з’їжджається десь сто тисяч осіб. Завжди круті хедлайнери. Однак це також успішний комерційний проект, який давно себе окупив. Його дирекція почувається фінансово впевнено, тож може експериментувати, запрошувати культових представників західного рок-н-ролу.
Ми з певним запізненням ідемо подібним шляхом. Той самий польський «Ярочин» виник як протесний тогочасному тоталітарному режиму. Очевидно, влада в Польщі завжди була більш толерантною, ніж у СРСР, до інакомислячих, тому фест не був розтоптаний бронетранспортерами чи його учасники не потрапили за грати як політичні в’язні. З «Ярочина» виросло чимало цікавих гуртів. На події багато молоді отримало перший протесний досвід. У середині 80-х це була чи не єдина можливість в Польщі гучно заявити про свої громадянські права, прагнення до волі, бажання відійти від комуністичного табору.
Так, ті команди, що приїжджають на більшість українських фестів, несуть досить гостро соціальні тексти. Вони — свідомі молоді громадяни. Не конформісти. Тільки на «Славське Рок» (денна сцена) надійшло 185 заявок. Треба сказати, третина була дуже доброго рівня.
— Розкажіть, будь ласка, як пройде ювілейний «Славське Рок»?
— За ці п’ять років сформувалося чимале коло прихильників. Приємно, коли ти на Facebook отримуєш повідомлення зі Стрия, Полтави, Херсона, мовляв, ідемо до вас вп’яте сім’ями, ще й друзів беремо. «Родзинкою», гадаю, стане виставка французького фотографа Кирила Горішного. Його роботи — гострий, «прицільний» погляд на наше суспільство. Традиційно буде безліч майстер-класів. Музичною «родзинкою» я би назвав виступ «Пікардійської терції», хоча це може викликати непозитивні відгуки з боку справжніх поціновувачів важкого року. Насправді, у творчості пікардійців є всі складові рок-н-рольного формату. Чого варта тільки композиція «Просто ти живеш не на тому березі ріки». Це рок-н-рол, що називається, чистої води. Адже рок-музика має багато відтінків, стилістичних забарвлень. Одним словом, приїжджайте! Буде весело і драйвово!
