Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Андрій, ми в тебе віримо!»

Одна з найяскравіших зірок українського футболу сьогодні відзначає 40-річний ювілей
29 вересня, 2016 - 09:54
ФОТО РЕЙТЕР

Найтитулованіший «динамівець», володар «Золотого м’яча» 2004 року — призу, який вручають найкращому футболісту Європи, а нині — головний тренер національної збірної України Андрій Миколайович Шевченко сьогодні відзначає ювілей. За професійну кар’єру спортсмен виступав за українське «Динамо», італійський «Мілан» та англійське «Челсі». У кожному клубі залишив яскраві спогади про свій рівень гри. Його головні козирі — неймовірна швидкість, тонке відчуття гольового моменту та дриблінг.

Життю та професійним досягненням Шевченка присвячені тисячі спецвипусків на ТБ та у пресі, про нього виходили друком окремі книги, у цього спортсмена брали інтерв’ю найвідоміші журналісти світу. «Шева», як називають вболівальники футболіста, вже давно став символом, емблемою та гордістю країни. Що там говорити — з його іменем чимало віддалених країн світу відкрили для себе Україну. «Що далі від цивілізації розташована країна, плем’я або поселення, то менше про Україну бодай щось знають. Але де б я не був, скрізь, навіть у найвіддаленіших племенах Україну асоціюють найперше з Андрієм Шевченком, — якось сказав у інтерв’ю «Дню» відомий мандрівник, ведучий програми «Світ навиворіт» («1+1») Дмитро Комаров.

Про професійні здобутки Андрія Шевченка дійсно можна розповідати довго. Нагадаємо лише, що він 2003 року став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів. Він — один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони; найкращий бомбардир національної збірної України в історії. Тричі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів, двічі — чемпіонату Італії. Другий бомбардир за всю історію «Мілана». Нагороджений найвищою державною відзнакою — «Герой України».

Що змінив у світі українського футболу Андрій Шевченко, «День» запитав у відомих експертів.

«НАВІТЬ ЙОГО НЕВДАЧІ БУЛИ ВЕЛИКОГО РІВНЯ»

Артем ФРАНКОВ, футбольний експерт, головний редактор журналу «Футбол»:

— Часто прийнято портрет футболіста малювати через тренера — хто на якому етапі і що вклав у спортсмена. Я б хотів наголосити: особиста роль Андрія в тому, чого він добився — колосальна. Всі ж знають, скільки українських футболістів «згоріли» під час переходу в іноземний футбол. Складності з адаптацією, боротьба за право грати в основі, побутові незручності... Так, дехто ставав зіркою на певний час. Але лише Андрій Шевченко став суперзіркою світового рівня. Він дуже швидко заграв у «Мілані», показав найкращий рівень світового футболу, за що справедливо отримав «Золотий м’яч» у 2004 році. Навіть його невдачі та промахи були великого рівня.

Все це — заслуга самого Андрія. Так, тренери йому могли дати серйозну підготовку, але взяти за руки і вивести на поле в основі «Мілана» (це нині клуб достатньо скромний, а тоді — одна з найсильніших команд планети) ніхто не міг. Він дуже багато і дуже серйозно над собою працював. І лише це стало запорукою успіху.

Що стосується Андрія як тренера національної збірної країни... Звичайно, ми будемо вимагати від нього перемог, перемог і ще раз перемог. Так, він зробив правильні перші кроки, запросивши нових молодих футболістів у збірну. Це виглядає логічно і правильно. Веде він себе з пресою відкрито. Однак запитання залишаються. На носі дуже важкі матчі з Туреччиною на виїзді, з Косово — на нейтральному полі... Єдине, що хочеться, привітати його і ще раз сказати звичну для «динамівців» фразу — «Андрій, ми в тебе віримо!».

«УСІ М’ЯЧІ — ЛИШЕ В ЧУЖІ ВОРОТА»

Деві АРКАДЬЄВ, журналіст (Філадельфія, США):

— Наприкінці липня — початку серпня 2004-го шанувальники футболу США (тут його іменують «soccer») мали прямо-таки бенкет для футбольних гурманів: одинадцять матчів у рамках турніру «Світ чемпіонів». І назва цієї суперсерії не була звичайним прийомом організаторів для залучення глядачів на трибуни семи американських міст і канадського Торонто. Мимохіть згадується матч у Філадельфії «Мілан» — «Челсі». На прохання колег організував їм зустріч із Андрієм Шевченком.

— Зараз старший тренер збірної України, відомий у минулому форвард, — ваш колега по амплуа, — говорить спортивний оглядач НТВ-Америка та ставить питання: — Чи змінилася, зважаючи на це, тактична ситуація у команді?

«Андрій, мабуть, уникне конкретної відповіді», — подумав я, почувши питання. Блохін, як кажуть, без року тиждень біля керма збірної. На той період жодного офіційного матчу з нею не провів. Про які зміни в «тактичній ситуації» можна говорити?! Але, слухаючи відповідь Шевченка, я подумки йому аплодував: настільки, на мій погляд, точно і мудро він розставив акценти.

— Знаєте, для того щоб якось змінити футбол і тактику команди, думаю, потрібний час, — спокійно говорив Шевченко, здавалося, не звертаючи жодної уваги на відеокамери і диктофони. — І Блохін, напевно, правильно почав із того, що задумав омолодити команду, залучивши багато молодих гравців, яким дуже важко з перших ігор завоювати місце в складі. Їм треба набратися досвіду. Тому, мабуть, немає значення, скільки буде форвардів — п’ять, два чи один... Зараз треба створювати нову команду. Будуть ще товариські матчі, а потім уже стартують відбіркові ігри чемпіонату світу, до яких ми маємо бути підготовлені.

А місяць тому з цікавістю читав про прес-конференцію ГТ національної збірної — Андрій ШЕВЧЕНКО: «Переді мною поставлено два завдання: вивести збірну України на ЧС-2018 і створити нову команду». На одному з футбольних сайтів, процитувавши слова головного тренера, залишив і свій коментар: «Мій життєвий принцип полягає в тому, щоб, озираючись назад, можна було чесно собі сказати: «Я зробив усе, що було в моїх силах». Ось це моє головне».

Браво, дорогий Андрію Миколайовичу! Вельми змістовна, на мій погляд прес-конференція 39-річного Шевченка — рівно за місяць до свого 40-річчя! — коли в багатьох відповідях відчувався фахівець, який опирається на власні життєві принципи. Дай Боже, йому — і нам усім разом із ним! — успіхів, і за традицією: усі м’ячі — лише в чужі ворота...

Вадим ЛУБЧАК, «День»
Газета: 
Рубрика: