В активі Андрія чимало титулів — чого варте лише срібло
Чемпіонату світу 1995 року в Афінах. За рік до того Скварук зупинився за
крок до олімпійської медалі в Атланті — четверте місце. Увесь нинішній
олімпійський сезон український молотобоєць виступав у стартах світової
серії Гран-прі IААФ, де за сумою очок посідав четверте місце. І раптом
— десяте місце в Австралії. Після повернення атлета на батьківщину хотілося
поговорити із спортсменом, відійшовши від емоцій проаналізувати причини
несподіваної невдачі в головному змаганні планети.
Очікувати зустрічі довелось досить довго — після Олімпійських
Ігор наш провідний метальник молота відбув до столиці Катару міста Дохи,
де мав відбутися фінал світової серії Гран-прі IААФ. Разом із Скваруком
право виступити на цих змаганнях здобули ще двоє українців — штовхальник
ядра Юрій Білоног та спринтер Жанна Пінтусевич. Оскільки професійні змагання
серії Гран-прі на наших телеекранах не транслюються і в пресі широко не
висвітлюються, нагадаю, що на фінал Гран-прі потрапляють по вісім кращих
атлетів у дванадцяти видах легкої атлетики, перелік яких щороку змінюється.
Разом із Золотою Лігою, фінал Гран-прі є чисто комерційним турніром, в
якому переможці та призери отримують значні призові виплати. Так Юрій Білоног,
який був серед лідерів у загальному заліку, в разі перемоги в Катарі одержав
би 250 тисяч доларів! На жаль, Юрій свій шанс не використав. Не була серед
перших і Жанна Пінтусевич. Зате Андрій Скварук у першій же спробі кинув
молот на 81 метр 43 сантиметри, після чого далі можна було не змагатися.
Це був результат переможця, який в Австралії приніс би українцю повноцінну
золоту олімпійську медаль. Довелося нашому богатиреві обмежитися 50-ма
тисячами зовсім не умовних доларів, відклавши мрію про олімпійське золото
до кращих часів. І все-таки, чому диво- кидок, на який, всі знали, наш
спортсмен був готовий, не вийшов у нього на олімпійській арені? З цього
ми й почали нашу розмову з Андрієм Скваруком.
— Як і для кожного спортсмена, для мене олімпійська медаль
— найдорожча. Після того, як в Атланті мені не вистачило кількох сантиметрів
аби зійти на п’єдестал, я поставив собі за мету бути першим у Сіднеї. Були
відносні невдачі минулого року, але я свідомо не форсував форму, готуючись
до головного старту — олімпійського.
— Тобі завжди не вистачало сантиметрів — в Атланті до
олімпійської бронзи, в Афінах — до звання чемпіона світу. І цього року
на стартах серії Гран-прі ти щораз трохи не дотягував до перемоги, не вистачало
тих самих сантиметрів. Чи не стало це для тебе недоброю традицією — програвати
лічені сантиметри, кидаючи снаряд вагою понад сім кіло до відмітки 80 метрів?
— Не можу сказати, що я не прагнув перемагати в цих змаганнях,
в яких виступав цього року. Проте я справді не дуже переймався цими відносними
невдачами. У мене було дві мети — Олімпійські Iгри і фінал Гран- прі. Саме
на комерційних змаганнях, посідаючи другі-четверті місця, я набрав кількість
балів, достатню аби потрапити до числа восьми кращих метальників молота
у світі.
— Але ж у Сіднеї ця вісімка виглядала інакше. Там не
було ні тебе, ні ще кількох фаворитів. Чи не краще було готуватися виключно
до олімпійських стартів, не витрачаючи сили на численні комерційні змагання?
— У цьому запитанні закладено відповідь. Мої товариші по
команді України Піскунов та Крикун готувалися якраз до Олімпійських Ігор,
а там навіть не пройшли кваліфікацію. Я не знаю, що стало причиною їхньої
невдачі, однак результат є. Я ж, виступаючи на стартах Гран-прі, не тільки
здобував досвід, але й заробляв гроші, що зовсім не зайве, коли тобі вже
за тридцять і маєш сім’ю. Метання молота не так часто включають до програми
Гран-прі й тому я не мав права не скористатися такою нагодою.
— Що ж сталося у Сіднеї, чому ти виявився неготовим
до фіналу?
— Саме це й прикро, що до фіналу я був готовий. За день
до цього я показав другий результат у кваліфікації, якого б вистачило для
медалі, і готувався покращити свій результат. Але раптом пішов дощ. Побачивши
різку зміну погоди, я зрозумів — що це, на жаль, не мій день. Метання молота
— дисципліна не стільки силова, скільки технічна. Кожен рух при спробі
розрахований до міліметра і виробляється роками щоденних тренувань. Саме
техніка, а не сила, є запорукою успіху в нашому виді. І раптом — мокрий
сектор. Організатори Олімпійських Ігор, витративши шалені кошти на всякі
шоу, не спромоглися висушити коло для метання. Мені довелося витирати бетонний
сектор перед спробою власною курткою. Звісно, що за таких умов слід було
застосовувати іншу техніку кидка, враховуючи слизьку поверхню сектора.
Я вирішив — техніку не міняти і програв. Фінал був суцільною лотереєю.
Щасливий білет випав, на жаль, не мені.
— Чи не натякаєш ти цими словами на те, що фінал Гран-прі,
відбір до якого триває кілька місяців, більш об’єктивно визначає кращого
у світі?
— Я не хочу порівнювати Олімпійські Ігри з іншими змаганнями.
Це особлива подія, рівних якій немає. Вважаю, що мені просто не пощастило.
— А в Катарі на фіналі Гран-прі пощастило?
— Не думаю, що можна вважати щасливим випадком один із
кращих результатів сезону в світі, який я показав у Катарі. У нашому виді
не можна випадково виграти — можна випадково програти.
— А допінг, про який так багато говорять, і з яким так
боролися організатори ігор Олімпіади?
— Розмов і чуток про допінг за свою спортивну кар’єру я
чув більш ніж досить. Сподіваюся, що за ті понад десять років, які я виступаю
на найвищому рівні, я дав підстави не говорити про це зі мною.
— Твоя перемога у фіналі Гран- прі не мала в Україні
широкого розголосу, хоча б могла б на це заслуговувати. Чи не прикро тобі,
що видатний успіх не приніс очікуваної слави?
— Коли перетягаєш стільки заліза, скільки я, про славу
якось не думаєш. Я розумію, що метання молота не є надто популярним видом
спорту. В Україні нас взагалі не пускають на стадіони — ми змагаємось на
запасних аренах. А слава була б, якби я виграв у Сіднеї.
— Шкодуєш за втраченим шансом?
— Чому втраченим? Попереду ігри в Афінах і там я ще матиму
можливість стати олімпійським чемпіоном. Для метальника молота — 37 років,
мені буде стільки за чотири роки, не є віковою межею. Тим більше, що я
вже був в Афінах другим на чемпіонаті світу і тепер гадаю, що Афіни — це
моє місто!
До наступних олімпійських стартів — чотири роки. Для Андрія
Скварука ці роки, як і багато попередніх, будуть наповнені виснажливою
тренувальною роботою. Переконлива і дещо сенсаційна перемога українця на
фіналі Гран- прі засвідчила, що в Сіднеї справді була просто прикра невдача,
серію яких нашому кращому метальнику молота здається вдалося перервати.
