Цього разу його «керманичі» (автори — актори та режисери-постановники Сергій Озіряний і Євген Лунченко) зробили основну ставку на молодь театру та студентів четвертого курсу Національного університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого. Дійство, що тривало майже дві з половиною години (без перерви), проходило в деякому «антикризовому кафе». Це були картинки-замальовки, часто схожі на студентські етюди: на сцені співали, танцювали, намагалися жартувати, показували фокуси і навіть демонстрували кіносеріал власного виробництва — «Ліквідація». Іноді номери були вдалі, іноді — ні, часом — відверто нудні. Не даремно публіка з розумінням пожвавилася на сценці «В партері», коли виконувалася колискова «Зрителям мешая, тетя спит большая...» (роль хропухи в партері забавно виконав актор Віталій Іванченко). Досить пізнаваною і смішною здалася словесна дуель двох гламурних дів (Наталія Доля і Ольга Когут), які з пафосом заявили: «Нехай інші в кіно знімаються, машини купують, а я себе для театру бережу»... Варто зауважити, що капусник від капусника відрізняються. Цього року чи то автори видохлися, чи то ведучий (Максим Нікітін) ще не набрався досвіду (адже, як відомо, змусити публіку сміятися важче, ніж заплакати), але говорити про стовідсотковий успіх, на жаль, не доводиться. Проте, спасибі колективу Російської драми, що вони відродили старовинну традицію і в Києві все ж є свій капусник. Сподіватимемося, що наступного року, коли святкуватимуть 100-річний ювілей цієї театральної забави (якщо вести відлік від легендарного МХАТівського капусника), то ювілейне сценічне блюдо виявиться більш «їстівним», а в залі глядачі розплачуться від сміху, адже досвід повеселити публіку в колективу Театру імені Лесі Українки є...
