Вельмишановна Ларисо Олексіївно!
У «Дні», який передплачую і читаю, згадували видатного письменника Івана Багряного. Очевидно, якби до його думок дослухалися, то не наробили б стільки помилок.
У Ваших відповідях студентам Острозької академії («День» за 29—30 січня) мені сподобалися рядки: «Ті самі «совки», яких часто звинувачують у всіх гріхах, все-таки змогли «видерти» Україну з Радянського Союзу і створити основний запас законів, за якими ми живемо й досі. Це робили «совки», а не сучасні «просунуті» люди». Цілком згоден. Згадали Ви і Григора Тютюнника. А мені ж пощастило знати його, спілкуватися з ним... Передаю дещо написане про Івана Багряного, Григора Тютюнника ... Не претендую ні на що. Може, ця книжка «Як творилася «Аполлонова лютня» просто підкаже якусь ідею, то скористайтеся, будь ласка!
З повагою,
ВIД РЕДАКЦIЇ
Чи ж багато хто, беручи до рук книжку, яка написана за радянських часів, замислюється над тим, який шлях пройшла вона від задуму автора до матеріального втілення? Мається на увазі не технічне виконання, а моральна та політична атмосфера часів колишнього Радянського Союзу... Ви хоч уявляєте, які підводні рифи та течії доводилося долати, щоб світ побачило цікаве, достойне, проте геть несумісне з політикою тоталітаризму видання? Про це йдеться у книзі «Як творилася «Аполлонова лютня» письменника й перекладача Олександра Шугая (Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007). Її можна назвати своєрідною сповіддю ініціатора й видавничого редактора першої в ХХ столітті антології давньої української поезії «Аполлонова лютня». «...Вихід антології був, коли хочете, моїм «криком душі», якщо не авантюрою, — згадує пан Шугай. — Може, сюди додалося мимовільне відчуття помсти тоталітарному режимові за вкрадені у мене роки, яких уже ніколи не повернути...»
