Київський Дім учених добре відомий як один з основних центрів столичного музичного життя. Тут проходять концерти, проводяться прес-конференції, засідання Вагнерівського товариства і багато іншого. Але мало хто знає, що саме Дім учених свого часу став стартовим майданчиком для багатьох зірок українського академічного виконавства. Саме тут починали Вікторія Лук’янець, Ольга Микитенко, Тарас Штонда... Днями знову відбулося відкриття імені. За гарячої підтримки адміністрації Дому вчених пройшов концерт «ANCORA LA BELLA OPERA!» («І знову прекрасна опера!»), в якому виступив, безсумнівно, перспективний дует — Наталя Максимчук (меццо-сопрано) і Наталя Дженкова (фортепіано).
Програму концерту складали виключно оперні арії. У наш час запропонувати публіці оперні фрагменти було досить ризиковано. Недосвідчений київський слухач погано знає про те, що ж все-таки відбувається в операх Доніцетті, Масканьї, Сен-Санса і Россіні. А фахівцю з вокалу стає моторошно тільки від самої думки, що треба співати два відділи арій, без «розвантаження» голосу на романсах і народних піснях. Але, ймовірно, авантюризм, властивий талановитій натурі, взяв гору над доводами розуму. Дует Наталок складав свою програму, керуючись передусім естетичними міркуваннями. Результат виявився дуже непоганим.
Важко собі уявити оперу без виразного жіночого образу, хоча б в епізоді. У добу оперного мистецтва на п’єдестал разом з композитором зійшла примадонна. Для шанувальників опери вона була тим же, ким зараз для обивателів є фотомодель. Її обожнювали і обговорювали не тільки вбрання, але і кожний новий пасаж вокальної партії. У залежності від тембру голосу оперні примадонни мали і своє амплуа. Тендітних, ніжних дівчат, які радіють життю і зовсім не досвідчених в коханні, як правило, співали володарки колоратурного сопрано. А що ж дісталося більш низьким голосам, наприклад меццо-сопрано? Передусім — образи пристрасних фатальних жінок, іноді покинутих своїми коханими, майстерних спокусниць, чарівниць і в прямому і в переносному розумінні.
Концерт Наталі Максимчук досить повно показав образну палітру саме меццо-сопранового репертуару — Леонора, Еболі, Сантуцца, Даліла, Попелюшка і, звичайно ж Кармен. Але особливо цікаво була проінтерпретована музика російських композиторів. Так, в арії Іоанни з «Орлеанської діви» Чайковського виконавиця відмовилася від традиційної войовничості, підкресливши в образі Жанни д’Арк м’якість і жіночність. А пісня Любані з опери «Царева наречена» Миколи Римського-Корсакова, яка, до речі, співається без супроводу, з останнім звуком пішла в ту саму, захоплену тишу в залі (мрію всіх музикантів).
