У сьогоднішній культурі є багато таких явищ і супутніх їм термінів та виразів, які самі по собі вимагають тлумачення. Те, що може здаватися екзотикою в одній частині суспільства, на іншому «боці» соціуму є загальноприйнятою практикою. І взаєморозуміння тут, звичайно, необхідне: заради цього ми і відкриваємо сьогодні рубрику «Словник сучасної культури». Звичайно, інтерпретація тих чи інших понять у будь-якому випадку буде залишатися на совісті автора; але зважена суб’єктивність, знову-таки, — непоганий спосіб розпочати діалог.
— Неконвенційний спосіб пересування в просторі. Базується на принциповій відмові індивіда, що пересувається таким способом, від загальноприйнятих послуг пасажирських перевезень, що передбачають оплату проїзду в тому чи іншому вигляді. Основний транспорт автостопа (тут і далі — А.) — важкі далекорейсові вантажівки, тобто далекобійники (далекобої), переважно КАМАЗи; їхні водії звичайно беруть попутників для компанії, щоб не заснути за кермом, і грошей за проїзд не вимагають. Залізничний варіант — пересування «на собаках», тобто на електричках (з однією ночівлею можна було добратися від Києва до Москви), після посилення прикордонного і квиткового контролю всередині СНД надто утруднився. За допомогою А. пересуваються, як правило, хіпі. Відповідно, найбільш популярний А. був у кінці 1980 — на початку 1990 років, у розквіт хіпівської системи. Подорожували в основному по трасі М2, яка зв’язувала Москву з Україною і Кримом, між Москвою і Ленінградом (Санкт-Петербургом), між іншими великими містами. Деякі відчайдушні голови наважувалися пройти всю Росію від Петербурга до Владивостока — такий маршрут, як правило, займав тиждень, а найбільш небезпечними ділянками вважалися територія Татарстану і ділянки траси, що проходить через тайгу. З відкриттям кордонів радянсько-російський А. освоїв і Європу, де подібний спосіб подорожі, звичайно, поширений давно, ще з 1960-х. Зараз існує спеціальний автостопний туризм, який із хіпі нічого спільного не має — пройдені сотні кілометрів тут є самодостатньою цінністю, щось на зразок кількості набраних очок у професійному спорті.
Для подорожі А. найкраще виходити вранці, коли далекобійники виходять у рейси. При собі непогано мати «стопник» — карту чи атлас автомобільних доріг і спальний мішок, а останнє — зайвий вантаж. Оптимальна точка старту — в районі міської межі, де виїзд із міста переходить у швидкісну трасу. Якщо пощастить, то тут можна з самого початку піймати вантажівку, яка йде прямо в пункт призначення. Але так буває не завжди. Частіше підвозять на 20—30—40, інколи 100—150 кілометрів. Весь автостопний маршрут нарізаний із таких фрагментів. Посеред траси машини найкраще ловити на рівній ділянці, де поблизу немає ні спусків, ні підйомів, ні поворотів. На легкові автомобілі та автобуси не варто навіть витрачати зусилля — водії там, як правило, корисливі та малопередбачувані. Небажані для А. також дощі, холоди, міліціонери (як звичайні, так і автоінспектори) і молодь селищ, які розташовані вздовж траси. Сприяють — фруктові сади вздовж узбіччя, що не охороняються, гарна літня погода, щедрий водiй-далекобійник, який підгодовує попутника в придорожньому кафе, і придорожня копиця сіна, що підвернулася ввечерi.
Найбільш запам’ятовується в А. дивовижне відчуття свободи, відірваності від будь- якого коріння і стін. Час зникає, розливаючись сонячним маревом по розжареній трасі. Стопник порожній і продутий пройденими верстами. Немає ні грошей, та вони й не потрібні, ні міст, тільки узбіччя і дорога, і небосхил над головою, що дає тріщину зі звуком вантажівки, яка виникає на горизонті. Поетика А. — не вигнання, а відсторонення, не втрачений рай, а рай, який постійно знаходиш. Пройдені дороги нікуди не пропадають, вони, як пил у рюкзаку, відкладаються в тій, страхувальній ділянці пам’яті, яка потім дуже пригодиться в безнадійно дощовий день, коли за вікном нічого, крім мряки, проводів, що колишуться, і голих гілок.
А. — фізична втеча від кошмару обумовленості, яким скутий індивід, що щоденно курсує одним і тим же маршрутом аж до самої смерті. Контроль здійснюється надто ефективно, шляхом перемежованого марення сім’ї/відповідальності, навчання/кар’єри, роботи/відпустки. Свобода пересування при такому ціннісному регламенті просто знімається як поняття. Поїздка можлива тільки за заздалегідь прокресленого і проплаченого маршруту. Навпаки, поїздка без причин, без залежності від коштів, не «у справах» викликає підозру. Такий мандрівник третирується як дивак, навіть напівкримінальний елемент (на початку 1990-х в автостопниках підозрювали наркоманів).
Однак автостопник завжди виграє: свободу.
