А які отам, на картині, жирафи! А оці спідниці! Ляльки, рушники, килими, обереги! А люду, люду скільки, ви тільки подивіться! На День Києва Андріївський узвіз розкинувся, скільки бачить око: в чотири ряди по самій вулиці, і чи не по всій Десятинній, і на Володимирській. Святкувати до столиці приїхали майстри із усіх областей, Криму, та й у киян експозиції на порядок багатші, ніж звичайно — така вже й народних умільців традиція.
Подивитися було на що: на вихідних до столиці з’їхалося усе прикладне, народне, образотворче, ткацьке, музичне та усі інші види мистецтва: кошики, глечики, писанки, булави, намиста, сорочки, картини, скульптури, опудала... І хоч з самого ранку не було де впасти яблуку, охочих пройтися узвозом не меншало цілісінький день. Точнісінько тобі ярмарок Остапа Вишні: усе те ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, хреститься, божиться, п’є квас, їсть тараню...
Особливий вир — на розі біля Андріївської. З одного боку — накриті столи, смачно пахне м’ясо, з іншого — намет зі спідницями та сукнями ручної роботи, тут стоять у черзі жінки. А посередині!.. «Масаж безкоштовний! Підходьте, не соромтеся, це дуже корисно!» — закликає чоловік із кількома саморобними масажерами у руках. Хапає перехожих за руки, просить виструнчитися і розминає спини, плечі, руки, ноги двом, а то й трьом людям одразу. «Відчуваєте? Полегшало? Не бійтеся, я спеціаліст, це — для особливо сором’язливих. — Бачте, і животик підтягнувся, і дихати легше! Отак і ходіть! Масаж безкоштовний, підходьте, не соромтеся!»
Трохи далі готується до виступу чи то хор, чи то танцювальний колектив у народному вбранні. Поки є час, прислухаються до музики на іншому боці людського потоку: там, біля столика із незвичайними музичними інструментами продавець так само не нудьгує і награє мелодії то на одній, то на іншій сопілці. «Це бамбукові сопілки. Приїжджаємо сюди продавати два-три рази на рік, на великі свята, — розповідає майстер із Балаклави. — Спочатку, поки сам навчився щось грати, майже не продавалися, а тепер ідуть нарозхват, хоч найдешевша коштує п’ятдесят гривень».
У натовпі одразу видно киян: вони знають, куди йдуть, мають доволі часу й не поспішають. Окремими групами блукають іноземці: сьогодні у продавців багато роботи, пояснювати допитливим чужинцям переваги товару нема коли. Тут же й «туристи на день» з різних міст. Ці розгубилися від різноманіття побаченого, але поспішають, щоб встигнути скрізь, та й купують мало не все підряд. Завсідники Андріївського, як ніколи, спокійні й щасливі: сьогодні справді їхній день. «Ми тут мало не щодня стоїмо і нізащо не пропустимо День Києва. Адже так багато приїжджих, усім цікаво, усі хочуть сувенір, — пояснює продавець скульптурок київських церков. — А раз попит є, будемо продавати, поки не піде останній турист».
