Половина основної конкурсної програми позаду. За результатами рейтингових опитувань, які регулярно публікуються у щоденному фестивальному виданні Screen, з 11 показаних на сьогоднішній день фільмів найвищий середній бал отримала картина «І проллється кров» (США) Пауля Томаса Андерсона, який уже став одного разу володарем Срібного Ведмедя у 2000 році (з фільмом «Магнолія»). Цього разу Пауль Томас Андерсон подав на суд журі та публіки фесту екранізацію роману Ептона Сінклера «Нафта» — драматичну розповідь про долю робітника срібляної копальні, який, натрапивши на нафтову жилу, стає нафтовим магнатом. Через долю протагоніста Деніела Плейнвью (цю роль зіграв Деніел Дей-Льюїс, відомий глядачам із фільму «Банди Нью-Йорка») вибудовується епічна оповідь про фрагмент історії Америки початку ХХ сторіччя. Америка постає країною небачених економічних можливостей, де надлишок матеріальних цінностей часом обертається гострою духовною недостатністю.
Свої фільми вже показали Китай, Фінляндія, Франція, Мексика, Велика Британія, Іран, Бразилія, Гонконг. Огляд конкурсних стрічок виявляє тенденцію до захоплення такими «глядацькими» жанрами, як мелодрама, трилер, сімейна драма. Китайський режисер Ван Сяошуай (2001 року режисер забрав із Берліна Срібного Ведмедя за фільм «Велосипед») цього разу показав драму «На любов ми уповаємо» про жінку, яка шукає донора для порятунку своєї п’ятирічної доньки, хворої на рак. Героїня зважується завести дитину від колишнього чоловіка, щоб кровний брат або сестра стали ідеальним донором необхідного трансплантанта. Фінсько-німецька картина «Чорна крига» Петрі Котвіка — сімейна драма кохання і ревнощів. Трилер із кіднепінгом, погонями, інтригами та двомільйонним викупом «Джулія» з Тільдою Свінтон у головній ролі представив французький режисер Ерік Зонг. Мексиканська картина Фернандо Еймбке «Озеро Тахо» — про дорослішання 16-річного підлітка, який намагається примиритися з несподіваною смертю батька. «Нічні сади» — соціальна драма Деміана Гарріса (виробництво Велика Британія — США), що розповідає про долю двох дітей, викрадених із метою продажу. Після дев’яти років, проведених у неволі, підлітки намагаються зберегти себе у жорстокому світі. Названі фільми під час рейтингового опитування отримали вельми невисокий бал — від одного до трьох. Таким чином, уже десяток картин потрапив у діапазон оцінок між «слабо» (один бал) і «добре» (три бали). Тобто шанси на перемогу половини претендентів у боротьбі за Берлінських Ведмедів розцінюються кіноекспертами досить песимістично.
Проте показана у неділю картина Доріс Деррі Cherry Blossonms — Hanami, можливо, отримає більше заповітних рейтингових балів. Це трагікомічна love-story немолодої подружньої пари, яка, приїхавши відвідати дітей, переконується, що молоді живуть своїм життям, а старі батьки нікому не потрібні, лише одне одному. Тим трагічніше сприймається героєм смерть дружини, з якою він прожив багато років. Овдовілий Руді їде з Німеччини до Японії, аби зрозуміти захоплення дружини цією країною, виконати її нездійснені мрії. Людина західної культури, він стикається з незвичним пізнанням смерті, вчиться езотеричного танцю з тінню, в якому поєднується з утраченим коханням.
Серед конкурсних картин недільної програми було показано фільм іспанського режисера Ізабель Коїксет «Елегія» з Пенелопою Крус у головній ролі. Студентка коледжу Консуела (Пенелопа Крус) спокушає самотнього, зосередженого на своєму его професора Бена (Бен Кінгслі). Через кілька рокiв після бурхливого роману хвора на рак Консуела, яка втратила блиск краси і чарівність молодості, приїжджає до Бена, без якого сумувала всі роки розлуки. Двом зоряним виконавцям не вдалося врятувати картину, яка вийшла мелодраматично-сентиментальною. Значно більше задоволення, ніж від фільму, журналісти отримали від прес-конференції, на якій Пенелопа Крус заявила, що зовсім не боїться старості. «Я дивлюся вперед без страху», — пояснила зірка свою епатажну заяву пресі. Нібито на підтвердження цієї маніфестації, обличчя Пенелопи Крус, актриси й одночасно моделі косметичної фірми L’Oreal, прикрашає бігборди фірми, встановлені по всьому Берліну.
Цьогорічний фестиваль проходить у сяянні «зірок», які своїм блиском, очевидно, покликані компенсувати відсутність свіжих і неординарних робіт серед фільмів, що конкурують в основному конкурсі. Слабість конкурсної програми (принаймні, показаної наразі її частини) провокує ностальгічні спогади «старожилів» «Берлінале», які у захваті розповідають, яким був фестиваль ще якихось 20 років тому. Берлінський Міжнародний завжди вирізнявся пошуком нетрадиційних шляхів у мистецтві, виявленням новаторських тенденцій. Ще однією відмінною рисою самобутнього «обличчя» «Берлінале» було традиційне зацікавлення політичними фільмами. Фестиваль відверто орієнтувався на кінематографістів, фахівців, кінокритиків, експертів екрану, шукачів незнаних можливостей кіномови, цінителів новацій, нехай навіть вельми ризикованих. Тепер вектор зацікавлення змістився, що особливо яскраво виявляється протягом останніх кількох років. «Берлінале» перетворився на грандіозне шоу, респектабельне і досить гламурне. Тому в списках запрошених гостей неухильно зростає кількість знаменитостей. Замість експериментального креативу — щонайбільше міцні мейнстримівські роботи. З кожним наступним переглядом виникає співчутлива думка: що, якщо впорядники фестивалю не запасли парочку по-справжньому фестивальних картин для видачі їм призових Ведмедів? Тоді журі можна лише поспівчувати...
Добре, що, крім основного конкурсу, «Берлінале» багатий супутніми програмами. Такими, як «Форум нового кіна» і «Панорама» (ігрових і документальних фільмів). Цікаво, що при порівнянні ігрових фільмів із документальними, часто вигідніше представлені саме неігрові картини.
Днями в рамках «Форуму» було показано 290-хвилинний документальний фільм «Діти Голсона» (режисери Вінфред Зунг, Барбара Зунг). Ця п’ятигодинна картина (повна версія фільму значно довша) — беззаперечний рекордсмен фесту з тривалості проекції, розповідає історії учнів одного класу звичайнісінької школи маленького містечка Голсона, розташованого у провінційній глушині на берегах Одера. Фільм побудовано на долях реальних людей, і ці долі виявляються часом цікавішими за надумано- натужну драматургію багатьох ігрових стрічок. Події «Дітей Голсона», що охоплюють часовий відрізок близько півсторіччя, ніби пов’язують дві групові фотографії: на одному знімку учні класу в 1961 році, на іншому — всі ті самі персонажі, але вже у 2006-му. Протягом 48 років автори не переривали зв’язку зі своїми героями, проводячи зйомку методом спостереження. Герої цієї частини Катрін, Елка, Екхандра, Бернарда. Вони діляться спогадами, говорять про проблеми сьогоднішнього дня.
Включення кінохроніки понад 40 років пов’язує життєві перипетії персонажів із незвичайними поворотами в історії Німеччини. Внаслідок зміни ідейно-політичних пріоритетів усі герої фільму виглядають невдахами, часом несвідомими свого фіаско: їх усіх позбавили права пишатися собою, перекресливши минуле, визнавши помилковими ідеали, до яких вони звикли прагнути з дитинства. Фільм про трагізм зміни пріоритетів у координатах зміненого світу мимоволі викликає алюзії з ситуацією на пострадянському просторі.
Серед найбільш екзотичних фільмів «Форуму нового кіна» слід назвати представлену Угандою хіп- хопову картину Divizion. Фільм створено в рамках субкультури колективом режисерів під ніком «Так! Це ми». Головні герої грають самі себе. Це молоді персонажі, які виживають у нетрях Кампали, заробляючи на життя торгівлею наркотиками, різноманітними послугами і здирництвом. Вони мріють створити музичний квартет. А поки що вештаються околицями міста, ведуть беззмістовні розмови, просто «вбиваючи» час.
11 лютого в рамках Міжнародного європейського кіноринку відбувся показ картини Єви Нейман «Біля річки». Показували картину в 12-й студії мультиплекса CinemaX. За суворими правилами кіноринку, на перегляд не допускаються особи з журналістською акредитацією, а лише продюсери, дистриб’ютори, менеджери — потенційні покупці картин. Тому глядачів у залі було небагато, незважаючи на значну кількість бажаючих подивитися фільм, який уже витримав кілька вельми солідних показів (у рамках Міжнародного фестивалю в Москві, Лондоні тощо). Наступний показ картини на Міжнародному європейському кіноринку відбудеться 14 лютого, і зацікавлені журналісти вже почали передбачливо оформлювати спеціальні перепустки, що дозволяють відвідування цього сеансу.
