У ньому брали участь 70 переможців першого туру з 13 країн Старого Світу,
серед яких було й четверо українських кандидатів. І ось iз них і вирвалася
в лідери змагань референт великої фірми й мати дворічної дівчинки — вінничанка
Оксана Віштал!
Ось уже ніколи не подумала б Оксана, що всерйоз «захворіє зоряною хворобою»
(не тією — шкідливою й підступною, а чистою й дивною) й понад усе на світі
захоче до цих зірок наблизитися. Але випадок, як це нерідко трапляється,
перевернув усе її життя. Декілька парубків в куртках «West» роздавали всім,
хто бажає, анкети, а Оксана, що гуляла з маленькою дочкою, щоб розвіяти
одноманітність щоденної прогулянки, підійшла й взяла собі комплект. Пізніше,
коли прийшла додому, заповнила анкети й відіслала їх журі. Випадок ординарний
— він незабаром забувся, але раптом їй зателефонували з Німеччини й провели
телефонну співбесіду — тест. Тут же Оксану було запрошено до Києва, де
на фірмі «Реємстма» провадився добір українських кандидатів на змагання
за право пройти підготовку до космічного польоту в самому «Зоряному»!
Розумію, що «West» просуває цей проект, ще з 1992 року в рамках звичайної
рекламної кампанії, але дуже хотілося б, щоб усі, хто має солідний «рекламний»
бюджет, були б так само по-доброму винахідливі й свої компанії не лише
рекламували б, а ще й об’єднували б людей сучасними ідеями, повертали б
утрачені духовні цінності. Адже на доборі в Європейському космічному центрі
в Бельгії, а потім на змаганнях у маленькому селищі серед лісистих пагорбів
південно-західної Німеччини мені довелося побачити не тільки прекрасні
новинки командних багатоборств, а й бути приємно здивованим виявами найвищих
за рівнем дружніх почуттів і взаємовиручки в людей із різних країн. І хоч
у себе на батьківщині кожний був відібраний передусім — за ідеальним здоров’ям,
виявилося, що воно, це здоров’я, підкріплене ще й людяністю, добротою,
комунікабельністю. Українська четвірка в повній мірі відповідає цим параметрам,
бо регулярно в «Червоному куті» я намагаюся розповідати саме про таких,
що шукають своє місце в житті, що не скисають у нинішній «кислий» час,
що готові завше підставити плече, а не ногу. Зі слів менеджера нашої маленької
команди Володимира Родіна: «У Києві був найжорстокіший відбір за станом
здоров’я і за комунікабельністю...» Пройшли його 27-річний програміст iз
Києва Олександр Козлов, його ровесник — менеджер і скелелаз, який має сотню
захоплень, Михайло Завілов, мініатюрна Світлана Завельська — помічник президента
концерну «ЮТАР» і вже знайома вам вінничанка Оксана Віштал. Їх відразу
ж — ще в Брюсселі розподілили за командами, де всі 12 учасників репрезентували
різні країни, й з ними доводилося знайомитися вже в ході змагань, зміцнювати
командний дух. Коли прямо з ходу в центрі почалася робота на справжніх
космічних тренажерах і пристосуваннях, вони дуже швидко пристосувалися,
наприклад, малювати потрібні фігури, стрибати вище за всіх на імітаторі
невагомості, швидко вести монтаж на спеціальних підвісках, що створюють
відчуття роботи в невагомості... Всі тести й змагання, навіть з уже названих,
вражають — чи не так? Але це, як виявилося, були лише квіточки, а ягідки
чекали на нас у спортивно-змагальному таборі німецького села Грує Луїзе.
Знаєте — бачив і випробував багато «екстремів», але все ж, уболіваючи за
наших хвилювався дуже — ну, наприклад, коли маленька Світлана Завельська
швидко злетіла стовбуром гігантської ялини зі спиляною верхівкою й стала
на цю маленьку опору. Хоча й були страхувальні лонжі, а дух захоплювало.
Ну, а «монтаж в умовному космосі», коли всією командою підтягають до вершин
дерев на вірьовках своїх двох «монтажерів» і ті, літаючи на великій висоті,
збирають складну конструкцію з труб... Після таких змагань стрільба зі
спортивного лука видалася просто дитячою забавкою, але такою забавкою,
з якою багато хто бавився вперше. Проте про всі старти не розповіси, їх
було багато, й у останній день втома наклала свій відбиток на їх обличчя.
Але коли оголошували переможців — а значить тих, хто у вересні пройде повний
курс підготовки космонавтів, — я бачив не тільки радість переможців і сльози
щастя на їх очах, але й те, як раділи за них ще два дні тому незнані їм
люди. Дивовижно — в наш час, коли, здавалося б, гроші в більшості наших
співгромадян — головне, Оксана Віштал, отримавши картку переможця й акредитацію
в «Зоряний», говорить: «Знаю, що це не дає жодних матеріальних благ, але
щастя такого людського спілкування й усвідомлення того, що можеш випробувати
себе в такій незвичайній галузі людської діяльності — вища точка мрій будь-якої
нормальної людини... Я так гадаю!»
І ми всі — нормальні люди також так гадаємо, Оксано. Бо без таких, як
ти, ніяке «Зоряне містечко» немислиме — час уперед рухати повинні чисті,
сильні руки.
P.S. Ви б бачили в реальному житті цю тиху й неймовірно спокійну
молоду українку, жінку-матір! Побачили б і... пройшли б повз неї. Скромна
й тиха, а он який добір пройшла!
Брюссель—Кельн—Груе Луїзе—Київ
