Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Битва за Полтавську битву: касетна бомба від каналу «Росія»

13 листопада, 2008 - 00:00
НАВІТЬ ЯКЩО НЕ ПОДІЛЯТИ ТАКОГО РАДИКАЛЬНОГО ВИЯВУ СВОЇХ ПОЧУТТІВ (КИЇВ, МАЙДАН, ВЕРЕСЕНЬ 2008 р.), ТО ВАЖКО НЕ ВИЗНАТИ, ЩО РОСІЙСЬКІ КАНАЛИ ДАВНО ПЕРЕТВОРИЛИСЯ ЗІ СПОСОБУ ІНФОРМУВАННЯ НА ІНСТРУМЕНТ ПРОПАГАНДИ / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

Учора ввечері (6 листопада. — Ред.) подивився на телеканалі «Росія» новий документальний фільм «Полтавська баталія: 300 років потому» (автор — Олексій Денисов). Схоже, саме той випадок, коли не доводиться засмучуватися про припинення трансляції цього каналу в Україні.

Немає бажання детально розбирати побачене — як із точки зору історичної достовірності, так і з точки зору теорії та практики пропаганди. Зроблено все у кращих традиціях РТР — альтернативних точок зору немає і близько, дискусії — немає, є лише ідеологічно «правильні» синхрони та насмикані справді не дуже адекватні цитати — з українського шкільного підручника історії для якогось класу, з книги якогось автора-москвофоба та з «шедевра» Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу», які, за задумом творців фільму, повинні викликати надзвичайне обурення глядачів (утім, хіба мало на світі сумнівних, неадекватних і навіть божевільних книг?). І далі весь фільм — заочна дискусія з уявним опонентом — колективним «Мазепо-Ющенком».

Навіть хвилинна участь у фільмі однієї розумної й добре відомої в Україні пані з СПбДУ Тетяни Таїрової-Яковлевої не додала фільму діалогічності. Стосовно Тетяни Яковлевої варто сказати окремо: в передостанньому «Дзеркалі» є з нею цікаве інтерв’ю, 2007 року в серії ЖЗЛ вийшла її книга про Мазепу, і саме вона знайшла той самий Батуринський архів, який Меншиков рівно 300 років — майже день у день! — вивіз зі спаленого міста. Але, звісно, про цей архів і участь Мазепи в будівництві Російської імперії у фільмі нічого не сказано — є лише обмовка: так, мовляв, натуральний покидьок — посилав козаків на будівництво Санкт-Петербурга. Зате зі священним трепетом показали капелюх-треуголку, в якій Петро був на полі Полтавської битви і куди потрапила шведська куля. У фільмі є лише один синхрон Тетяни Яковлевої — про те, що знищення жителів Батуріна — не унікальне явище для свого часу, що подібне робили й поляки з українцями під час революції 1648 року — це, звісно, чистісінька правда, про що знають усі історики-медієвісти.

День міста у Полтаві – 23 вересня, цього року показано так, ніби Полтава — це концтабір, у якому зібрані генетичні дегенерати, недолюди, що вміють лише паскудити на пам’ятники «російській зброї». Ну і вся ця «дружба» на екрані — під музику, здається, «Ти ж мене підманула».

В одному місці автори дали збій і обмовилися — сказали все ж про тактику «випаленої землі», яку вигадав використовувати Петро I щодо України (ще до знищення Батуріна). Ну а потім вони засмучуються — чому, мовляв, гетьман-лиходій зрадив православного государя? Так, дійсно, це найскладніше питання — один із найскладніших і найбільш фатальних для всієї української історії. Він вимагає коментарів дослідників із найрізноманітнішими поглядами. Якщо, звісно, йдеться про пошук істини і подолання важких сторінок «спільної історії». Але ми бачимо на екрані не процес пошуку істини, а пропаганду перед уже наверненими.

Особисто мені цей фільм здався передостаннім цвяхом у саркофаг російсько-українського гуманітарного діалогу.

З боку офіційної Росії подібний діалог стає немислимий: є лише монолог, причому монолог технологічно поліпшений, що ведеться сучасною мовою (в тому ж фільмі про Полтавську битву було небагато малобюджетної комп’ютерної графіки). Але виключається навіть натяк на діалог.

Автори фільму засмучуються — мовляв, тепер поле Полтавської битви знаходиться в «іншій державі». Тому кмітливі реконструктори знайшли вихід — провести військово-історичне шоу не під «ворожою» Полтавою, а в селі Велике Ярославської області, в колишньому маєтку петровського сподвижника Микити Івановича Репніна.

Ідея цілковито креативна — за нею може відбутися також «перенесення» зі «зрадницької» мазепинсько-бандерівсько-ющенківської України до петровсько-сталінсько-путінської Росії Хрещення Давньої Русі, Кримської війни, Брусиловського прориву і битви за Київ. Адже треба на чомусь тренувати телепатріотизм...

ДО РЕЧІ

Полтавська міська влада обурена фільмом «Полтавская баталия: 300 лет спустя» (відео), показаним російським телеканалом «Россия» 6 листопада. Про це йдеться у заяві керівника прес-служби міської ради Віктора Кіктя, повідомляє telekritika.ua.

«Спілкуючись з численними друзями й знайомими, переконався: вони шоковані й обурені побаченим. Точніше, тим, як двоє земляків-полтавців, претендуючи представляти російську громаду міста, подали ситуацію в Полтаві. Неправдивішого й тенденційнішого матеріалу годі підібрати, тож немає сумніву, що це було зроблено навмисне», — йдеться у заяві. За інформацією «Кореспондент. нет», маються на увазі журналіст Юрій Погода та голова громадської організації «Російська громада Полтави» Віктор Шестаков, які фігурують у фільмі. На думку пана Кіктя, це «вигідно тим, хто ставить за мету зашкодити нормальним взаємовідносинам міської влади з російською стороною в питаннях підготовки і гідного відзначення 300-річчя Полтавської битви, створити в очах російських глядачів негативний імідж Полтави». Віктор Кікоть перелічує заходи, яких уживає міська рада для підготовки до святкування і про які не було згадано у коментарях у фільмі.

«Така позиція не робить згаданим панам честі, бо за логікою саме лідери російської громади міста мали б першими долучитися до підготовки відзначення 300-річчя Полтавської баталії, котра стала переломною в російській історії. Натомість — «вляпалися» в історію. Одні залишають білий, а інші – чорний слід в стосунках між народами. Хочеться сподіватись, що російські засоби масової інформації, громадські організації підтримають позитивні процеси у Полтаві з тим, щоб нащадки учасників подій трьохсотрічної давнини могли гідно вшановувати світлу пам’ять полеглих під Полтавою», — резюмує Віктор Кікоть.

Андрій ОКАРА, telekritika.kiev.ua
Газета: 
Рубрика: