У давнину героями були імператори, полководці, святі, вони вирішували долі народів, країн, держав. У новий час — політики і письменники, які визначали, хто стане «володарем дум покоління», на кого треба бути схожим. У нашому сторіччі, схоже, героєм став трохи ненормальний суб'єкт, принаймні — з великими ексцентричними схильностями, який творить свій світ, незалежний від усіх «мас». Однак ось тепер доводиться визнати, що на зміну такому суперіндивідуалісту приходить якраз «людина натовпу». Той, хто додає безликому натовпу «обличчя незагальний вираз». Це, як мені здається, відбувається сьогодні і в Україні. З однією невеликою поправкою: це не герой, а героїня. У наші дні жінка тягне на собі стільки, що змушена ставати просто якоюсь богатиршею. І сім'я, і робота, і прогрес, і внутрішній світ — усе це в жінки набагато складніше організовано, якось уживається і не дає всьому деградувати. Я не хочу сказати, що нині немає гідних чоловіків. Є. Але вони стають такими лише поруч із незвичайною жінкою. Ті чоловіки, в яких немає бажання бути на «других ролях», залишаючись безмовними, пасивними, інертними, роблять щось для жінки, будучи справжніми рицарями. Я бачу, як багато моїх однолітків шукають саме таку жінку, щоб поруч із нею почувати себе краще. Не в значенні — зручніше, зіпхнувши на неї всі турботи, хоч і таке трапляється. Так що в наступному тисячолітті героїні — це ми, невідомі мами і дружини, подруги і партнери, які виховують нових героїв-чоловіків, чиї імена будуть багато що означати для всієї планети.
П'ятниця, 4 квітня
