Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Бо­ро­да­ті» анек­до­ти

На­шим пред­кам жи­ло­ся зовсім неве­се­ло...
13 серпня, 2008 - 00:00

Іс­то­ри­ки від­ко­па­ли ку­пу анек­до­тів, пи­ше inop­res­sa.ru. Се­ред них трап­ля­ють­ся як пе­ред­ба­чу­ва­ні жар­ти про пус­кан­ня віт­рів, так і за­гад­ко­ва єги­пет­ська іс­то­рія про му­мію те­щі. За­ко­ви­ка ли­ше в од­но­му: ці жар­ти прос­то не сміш­ні?— як­що, зви­чай­но, ви не обож­ню­є­те бай­ки про по­го­ни­чів би­ків або слас­то­люб­них фа­ра­о­нів. До­слід­ни­ки скла­ли на за­мов­лен­ня ка­на­лу су­пут­ни­ко­во­го те­ле­ба­чен­ня Da­ve «вер­хню де­сят­ку» древ­ніх?анек­до­тів, да­ту­ван­ням до 1900ро­ків до н.е.

Лі­кар Пол Мак­До­нальд, до­цент уні­вер­си­те­ту Уол­вер­хем­птон, заз­на­чив: «По­ход­жен­ня су­час­но­го гу­мо­ру мож­на прос­лі­ди­ти до най­пер­ших жар­тів в іс­то­рії. Іс­нує за­галь­на лі­нія — ба­жан­ня обіг­ра­ва­ти та­бу­йо­ва­ні те­ми й пев­не фрон­дер­ство». Стів Норт, ке­рів­ник ка­на­лу Da­ve, до­дає: «Те­ма­ти­ка аб­со­лют­но не змі­ни­ла­ся». Що ж, мож­ли­во, де­що бу­ло втра­че­не при пе­рек­ла­ді. Або ці анек­до­ти прос­то пот­ріб­но бу­ло вмі­ти роз­по­ві­да­ти...

1. Те, чо­го з не­за­па­м’ят­них ча­сів біль­ше не трап­ля­ло­ся: мо­ло­да жін­ка, си­дя­чи на ко­лі­нах у чо­ло­ві­ка, не пус­ти­ла віт­ри (1900—1600 ро­ки до н.е., «Збір­ка шу­мер­ських прис­лі­в’їв», 1.12—1.13)

2. Як роз­ва­жи­ти фа­ра­о­на, який нудь­гує? По­са­діть у чо­вен дів­чат у ри­баль­ських сіт­ках за­мість одя­гу, від­прав­те чо­вен униз Ні­лом і вмо­ви­те фа­ра­о­на схо­ди­ти на ри­бал­ку (Впер­ше за­пи­са­не ієрог­лі­фа­ми 1600 ро­ку до н.е. в «Уєс­ткар­сько­му па­пі­ру­сі»).

3. Три по­го­ни­чі би­ків з Ада­ба за­хо­ті­ли пи­ти: один по­го­нич був влас­ни­ком би­ка, ін­ший — влас­ни­ком ко­ро­ви, а тре­тій — влас­ни­ком ван­та­жу, який вез­ли на во­зі. Влас­ник би­ка від­мо­вив­ся йти за во­дою, ос­кіль­ки бо­яв­ся, що йо­го би­ка з’їсть лев, влас­ник ко­ро­ви від­мо­вив­ся, по­бо­ю­ю­чись, що ко­ро­ва заб­ре­де в пус­те­лю, влас­ник во­за від­мо­вив­ся, по­бо­ю­ю­чись, що вкра­дуть ван­таж. До­ве­ло­ся йти за во­дою всім ра­зом. За час їх­ньої від­сут­нос­ті бик осі­ме­нив ко­ро­ву, та на­ро­ди­ла те­ля, а те­ля з’ї­ло ван­таж із во­зу. За­пи­тан­ня: ко­му по­вин­не на­ле­жа­ти те­ля? (Впер­ше за­пи­са­не на па­пі­ру­сі 1200 ро­ку до н.е.).

4. Слі­па на од­не око жін­ка вий­шла за­між і про­жи­ла з чо­ло­ві­ком 20 ро­ків. По­тім чо­ло­вік знай­шов со­бі ін­шу, а дру­жи­ні ска­зав: «Я з то­бою роз­лу­чу­ся, бо про те­бе ка­жуть, що од­не око в те­бе не ба­чить». На це во­на за­пи­та­ла: «Ти це ви­я­вив щой­но, че­рез 20 ро­ків піс­ля ве­сіл­ля?» (Впер­ше зус­трі­ча­єть­ся в лис­ті на па­пі­ру­сі єги­пет­ськи­ми іє­рог­лі­фа­ми від 1100 ро­ку до н.е.).

5. Одіс­сей ска­зав Цик­ло­пу, що зветь­ся «Ніх­то». Ко­ли Одіс­сей зі сво­ї­ми ко­ра­бель­ни­ка­ми на­пав на Цик­ло­па, той зак­ри­чав: «До­по­мо­жіть, Ніх­то на ме­не на­па­дає!». Ніх­то не прий­шов на до­по­мо­гу. (Го­мер, «Одіс­сея», VI­II сто­літ­тя до н.е.).

6. За­пи­тан­ня: «Яка тва­ри­на вран­ці хо­дить на чо­ти­рьох но­гах, опів­дні на двох, а вве­че­рі — на трьох?» Від­по­відь: «Лю­ди­на. У ди­тин­стві во­на пов­зає на ру­ках і но­гах, у зрі­лос­ті хо­дить на двох но­гах, а в ста­рос­ті спи­ра­єть­ся на па­лицю» (Зус­трі­ча­єть­ся в дра­мі Со­фок­ла «Цар Едіп», пре­м’є­ра якої від­бу­ла­ся 429 ро­ку до н.е.).

7. Лю­ди­на хти­ві­ша на­віть, ніж осел, ось ли­ше га­ма­нець її стри­мує. (Впер­ше за­пи­са­не єги­пет­ськи­ми іє­рог­лі­фа­ми в епо­ху Пто­ло­ме­їв — 304—30 ро­ки до н.е.).

8. По­до­ро­жу­ю­чи сво­єю ім­пе­рі­єю, рим­ський ім­пе­ра­тор Ав­густ при­мі­тив у на­тов­пі чо­ло­ві­ка, який був ра­зю­че на ньо­го схо­жий. Він по­ці­ка­вив­ся: «Ва­ша ма­ти ви­пад­ко­во не слу­жи­ла в па­ла­ці?». «Ні, Ва­ша Ім­пе­ра­тор­ська Ве­лич­ність, — від­по­вів той, — але бать­ко слу­жив». (Міс­тить­ся в «Са­тур­на­лі­ях» Амб­ро­зія Фе­о­до­сія Мак­ро­бія, близь­ко 63 ро­ку до н.е.).

9. Пе­дант прив­чав сво­го ос­ла не їс­ти і вза­га­лі йо­го не го­ду­вав. Ко­ли осел здох із го­ло­ду, гос­по­дар ска­зав: «Як прик­ро. Ли­ше прив­чив­ся не їс­ти й від­ра­зу ж по­мер». (Ві­до­мо з «Фі­ло­ге­ло­са» (IV—V сто­літ­тя н.е.) — кни­ги, що має сла­ву най­древ­ні­шої у сві­ті збір­ки анек­до­тів).

10. Ко­ли прид­вор­ний ци­руль­ник за­пи­тав ца­ря, як то­го пос­триг­ти, мо­нарх від­по­вів: «Мов­чки» («Фі­ло­ге­лос», IV—V сто­літ­тя н.е.).

Газета: 
Рубрика: