Для художника Юрія Камишного це вже п’ята мандрівка до цієї сонячної і екзотичної країни. Обійшовши Індію босоніж уздовж і впоперек, митець повернувся на Батьківщину сповнений натхнення.
— Я об’їздив 27 країн світу, в тому числі п’ять — Південної Америки. А вразила, захопила, залюбила в себе саме Індія, — признається Юрій КАМИШНИЙ. — Це країна запахів, звуків, відчуттів і, що важливо для мене як художника, кольорів та різнобарв’я... Одяг, поведінка, наївні розпитування індусів, надзвичайна природа викликає зачудування, якому немає меж, і сльози самі навертаються на очі. У Делі я відвідав храм Акшардхам (він із мармуру, золота, з дорогоцінними прикрасами, дивовижними павільйонам воскових фігур, човнами, що пливуть по річці Лєта, зі сценами індуського життя, навіть зі звуками, запахами, кольорами та човганням босих ніг індусів). Босоніж і я пройшов усю Індію — від Гімалаїв до найпівденнішої точки Каньякумарі, два узбережжя країни та всю її середину. Побачив різну країну: за одягом, звичаями і за кольором шкіри. Західне узбережжя — центр туризму, а на східному Індія постає у всій первозданній красі...
Я можу провести паралелі між українським та індійським селом. Сучасні індуси за характером та поведінкою нагадують мені наших бабусь і дідусів. Вони не розгубили справжнього! Національні квіти індусів — нагідки, соняшники, ромашки та мальви, яким вони надають перевагу, а жінки прикрашають волосся. Навіть кольори (червоні, сині, помаранчево-золотисті та ін.), які переважають у сарі, є в національному українському вбранні. Та головне — це відчуття, співучість, емоції...
У мені тече кров різних етносів, але переважило українське. Почалося це ще з дитинства, з відвідин родичів мого батька у селі. Там я жив у хаті з солом’яною стріхою, під якою цвірінькали горобці, сидів узимку на печі. В Індії намалював хату з Верхівні, бо мені це ближче, адже звичайні хати — це храми простих людей, багаття народження, смерті, культури загалом.
