Панічний страх води в Яніни N з’явився три роки тому. Тоді, відпочиваючи з друзями на річці, вона ледве не потонула. «Я, дійсно, дивом вижила! — з повними жаху очима, згадує Яна. — На березі хлопці смажили шашлики. Було весело, голосно грала музика, і моїх криків про допомогу ніхто не чув». Після пережитого дівчина тиждень не могла навіть дивитися на воду. «Кожного разу, коли мені приносили попити, я ридала. У мене збивалося дихання, тряслися руки — починалася справжня істерика!» Досі її мучать нічні кошмари, а недавно Яніна відмовилася від нової перспективної роботи. «Річ у тім, що фірма знаходиться на Лівому березі Дніпра, а переправлятися через ріку — вище моїх сил», — зітхає дівчина...
На жаль, подібний випадок не виключення. Фахівці стверджують, що тільки третина українців, які страждають невротичними розладами, за допомогою звертаються до медиків.
ЗВИЧАЙНІ Й НАВ’ЯЗЛИВІ ФОБIЇ
— Ізольовані фобії зустрічаються не так уже часто. Зазвичай, вони змішані, — розповідає Євген Онищенко, психотерапевт Центру психотерапії і медичної психології відділення межових станів Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні №1. — Люди рідко бояться тільки павуків, ножів або води. А взагалі боятися для людини нормально, адже страх — наша захисна реакція. Тривога адаптує організм до несподіванок: допомагає зібратися, активізувати увагу. У здорової людини цей стан минає, як тільки зникає стресова ситуація. Але якщо тривога — хвороблива, а страхи залишаються й заважають нормально жити, це проблема, і, швидше за все — фобія і її потрібно лікувати.
Але звертатися в психіатричні клініки наші співвітчизники не люблять. Вірніше, бояться. Для українців це також свого роду фобія. Багато хто відмовляється перебувати в спеціалізованих закладах.
— За кордоном все набагато простіше, — розповідає психотерапевт Ігор Лазебник. — Там вирішувати свої проблеми за допомогою особистого психотерапевта — модно... Одна з моїх пацієнток через агорафобію просто перестала ходити на роботу. Її офіс знаходився на п’ятому поверсі, але навіть така, здавалося б, незначна висота була для неї справжніми тортурами! Фобія тим і відрізняється від звичайного страху, що вона просто не дає людині жити. У нас лікувався хлопчик, який протягом двох років не виходив із дому. Зовсім! Був випадок мізофобії — страху бруду. Парубок дуже часто мив руки. І зрештою вони перетворилися в криваве місиво.
...23-річна Ганна вже три тижні лежить у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні №1. Діагноз — анорексія, її вага на 15% нижча за норму. А на грунті нервового виснаження розвинулася фобія. Аня панічно боїться їжі, повноти і свого власного тіла. Як виявилося, над пухкенькою дівчинкою в дитинстві часто знущалися однолітки. Згодом «схуднути будь-якою ціною» стало нав’язливою ідеєю.
— Усе починалося з роздільного харчування й занять у спортзалі. Я стала краще себе почувати, чудово виглядала, — ділиться Аня. — Але в якийсь момент з’явився непереборний страх перед їжею. Я просто до жаху боялася їсти. Судорожно рахувала калорії, годинами вивчала написи на упаковках. Щоправда, з магазину я незмінно виходила з однією морквою. Бо в ста грамах усього 33 калорії...
А для Олесі висота й замкнений простiр ніколи не були проблемою. Її найстрашніший страх виявився куди незвичайнішим банальної клаустрофобії. Більше всього на світі Леся боялася задихнутися. І почала задихатися: приступи супроводжувалися кашлем, задишкою, пару разів вона навіть втрачала свідомість. Але виявилося, що лякаючі фізичні симптоми тільки прояв фобії... У стані тривоги споживання організмом кисню підвищується. Відбувається неусвідомлена гіпервентиляція легень. Леся вижила й навіть вилікувалася, щоправда, не без допомоги грамотного психотерапевта.
ЗАГАРТОВУЙТЕ ХАРАКТЕР
Щоб позбутися фобії, піти до лікаря все одно доведеться. Позбутися такого страху самостійно — неможливо, вважають психотерапевти. У випадку з Анею, спочатку її годували лікарі — майже насильно. Але зустрічі з психотерапевтом дали результат. Боязнь їжі в неї поступово зникає, а ось страх свого тіла залишився: дівчина все ще не може дивитися на себе в дзеркало...
Причин появи фобій декілька. На думку фахівців, це тривала психічна травматизація: якщо постійно наступати на любиму мозоль, довести до фобії можна й здорову людину. Але куди частіше фобії та страхи — результат недовірливого характеру. Фахівці радять легше ставитися до життя й не приймати дрібниць близько до серця. Адже як це дивно, саме ця нехитра порада — рецепт спокою й душевного здоров’я. До речі, лікарі вважають, що особливо уважними до себе повинні бути вчителі, вихователі й політики...
— Представники цих професій відрізняються підвищеним рівнем тривожності, — зазначає Ігор Лазебник. — А ось серед льотчиків і розвідників фобії, навпаки, — рідкість. Переважно тому, що їх серйозно готують. Та й подібні заняття вибирають люди з дуже сильним характером. — Перевтома також чудовий грунт для тривожних розладів і фобій, — попереджає Євген Онищенко. — Якщо працювати по 12—14 годин на добу — проблеми гарантовані. Уявіть, менеджер трудиться до 10-тої вечора, потім збирається з друзями і йде пити пиво. У шість ранку йому знову на роботу... Чи довго витримає такі навантаження організм? Профілактикою фобії може бути тільки здоровий спосіб життя й чіткий режим дня.
Кожний із нас чогось боїться: висоти, швидкості, невиліковних хвороб. Але якщо приступи страху не минають, а посилюються, більше того — супроводжуються запамороченнями, приливами крові або навпаки онімінням частин тіла або хиткістю ходи, це не страх, це — фобія. Наприклад, багато людей бояться собак, комах або змій. Нічого аномального, запевняють фахівці, в цьому немає. Проте панічний страх конкретного африканського павука, якого людині ніколи не доводилося бачити — ознака не просто фобії, а маревного розладу. «Хіба що дитина може боятися слона, бо в нього великі вуха й довгий хобот, — пояснює Євген Онищенко. — Подібний незрозумілий страх у дорослого свідчить про проблеми з психікою».
БОЇМОСЯ СПІЛКУВАТИСЯ?
— Більшість українців абсолютно боїться... війни, — продовжує Євген Онищенко. — Але ж це ще не фобія. У нас досить поширені соціальні фобії: люди бояться спілкування, публічних виступів. Бувають випадки, коли фахівці просто не можуть бути присутніми на ділових переговорах — їм страшно укладати угоди. Багато в чому невротичні розлади залежать і від соціально-економічних умов, а з цим у нас, погодьтеся, поки що важко. Фобії й тривоги розповсюджуються на різні аспекти людського життя. Але загальний фон тривожності українців набагато вищий, ніж у населення розвинених країн.
Як стверджують психотерапевти, особливо нелегко доводиться жителям мегаполісів. Божевільний ритм життя, нескінченні тисняви й стовпотворіння в «час пік» здатні вибити з колії будь-кого. Фахівці запевняють, найкращий вихід — знайти хобі до душі, зайнятися спортом, також важливий повноцінний сон. І, звичайно ж, не забувати про повноцінний відпочинок: один- два дні в тиждень потрібно обов’язково присвятити тільки собі. Трудоголиків це також стосується! «Трястися» над своєю роботою, за словами психотерапевтів, не варто. Людина, яка живе в постійному страху залишитися без робочого місця, погано справляється зі своїми обов’язками.
