У нічному клубі «Saxon» — КВК (змагання проходять під егідою Молодіжного об’єднання «Єдність») — чвертьфіналу Києва. Чотири команди: «Універсанти» (Військовий інститут при університеті імені Т.Г. Шевченка), «Та сама» (Національна академія водного транспорту), «Помилка парашутистів» (Національний авіаційний університет) та «Провокація» («КПІ»).
Перед клубом натовп молоді, на вході — жорсткий контроль. Обшукували за допомогою металошукача. Я запитав у охоронця, до чого така пильність перед досить невинним конкурсом? До того ж — стосовно преси. Він відповів, у них у клубі так прийнято. «А щодо журналістів, так на минулий КВК представник преси приніс зброю», — вразив охоронець. Що за грізне видання той представляв і для чого йому пістолет — вартовий відмовився уточнити.
Але тепер, вислухавши деякі вже надто слабкі жарти, я розумію того журналіста: не лише з пістолета — з гармати захочеться палити по сцені. Тому, звичайно, відбирати треба такі речі у особливо нервових глядачів. Воно так спокійніше...
Почали «Універсанти». У військових — досить своєрідний гумор. Серед існуючих анекдотів про військових — окремий розділ. Треба віддати належне «Універсантам» — вони й самі намагалися жартувати над деякими рисами, властивими представникам їхньої професії. Максимально це було втілено в наступній сценці.
Два курсанти. Один — другому: «Здрастуй». Той пильно, з відтінком зневаги роздивляється того, хто вітає, а коли пауза стає нестерпною, протягує руку: «Ну, здрастуй».
Вона особливого успіху не мала. Але щось у ній є. Якась пародія на військову підозрілість, честолюбство і субординацію одночасно. Щось у ній від запитання Паніковського: «А ти хто такий?», переведеного з цивільних рейок — на військові.
Із вдалих жартів майбутніх офіцерів запам’ятався: «Це не кашкет, так у військових виглядає німб». Було також безліч дотепів на статеву тему.
Взагалі, оцінюючи виступи всіх команд, у лідируючих темах були дві: нетрадиційна орієнтація (військові побили тут рекорд!) та наркомансько- маріхуанська (тут вiдзначiлiсь «цивільні особи»).
Хоч ведучий обіцяв прив’язаність до політики (як завжди було в КВК 80—90-х) — статеві питання переважили. Цю тему найяскравіше ілюструє наступна мініатюра. Вздовж сцени бігає хлопець і кричить у зал: «Вставайте! Піднімайтеся!» У нього запитують: «Ти хто?» — «Віагра»!
Наркоманські фантазії «найкрутіше» втілили КПІ- шники. «Провокація» (у вигляді трьох бородатих типів у косинках) стартувала з перероблених пушкінських рядків: «Три девицы под окном курили поздно вечерком». «Первая»: «Как бы я была царица...» Дві інші з подивом витріщилися на неї, а потім почали не по-людськи іржати. Даючи зрозуміти, що від цієї заявки їх остаточно «пробило на хи-хи». Ось така радість.
«Провокація» непогано пожартувала (підковирнувши «Універсантів») на тему відомої соціальної реклами: «Країні не вистачає космонавтів — кохайтеся. Країні не вистачає футболістів — кохайтеся. Країні не вистачає військових — ховайтеся». Останній пасаж викликав, як не дивно, бурю ентузіазму і у курсантів.
Найслабшою виявилася команда Академії водного транспорту «Та сама». По частині еротики — у них усе в порядку — ті самі! Коли вийшли троє фігуристих дівчат — по залу пройшло легке зітхання. Однак це було краще, що вони могли продемонструвати. Тексти були або ніякими, або відсутні як такі. Виходить, наприклад, молодий хлопець (хлопці у них справді поступалися за всіма параметрами «тим самим») і дуже соромлячись, починає м’ятися, так у результаті нічого й не вимовивши. Махрове аматорство! Хоч сучасним КВК-шникам великою підмогою служить доступність класної аудіоапаратури та комп’ютерів, які дозволяють робити будь-які фонограми: нарізки, пародії, вставки, якi виручають у важкі моменти. Якщо й були накладки у цій частині, то незначні.
Тепер КВК-шникам можна заявитися зі своїм диском до будь-якого нічного клубу (з елементарним обладнанням) і забезпечити таким чином собі гідний музичний супровід. Що є важливим у такого роду закладах. Враховуючи, що навіть тут, у клубі «Saxon», на маленькому п’ятачку, зібралися чотири команди — плутанини майже не було. Технічна сторона справи — на висоті (порівняно з тим, як ішла справа у корифеїв жанру). Але якраз щодо творчості — ці хлопці значно поступаються попередникам. До такої міри, що після наступного в’ялого жарту «Універсантів» хтось із їхніх противників (у залі знаходилися болільники всіх чотирьох команд) ядуче зазначив: «Сміятися після слова «лопата». І треба ж, за іронією долі, ті винесли на сцену протипожежну, червону лопату. Вона потрібна була для якоїсь незрозумілої сценки на кладовищі. Її поява викликала незапланований приступ веселощів.
Один із найуспішніших номерів (хоч такий театральний прийом існує давно) «Провокація» зробила силами трьох чоловік — це була пантоміма на тему лижного спорту. Команда приурочила номер до зимової Олімпіади.
Один із артистів зображав лижника, двоє інших, відповідно — лижі. Лижі були до забавного «гутаперчевими»: то загиналися — при розгоні, то випрямлялися — коли зображуваний спортсмен піднявся з трампліна у повітря. У кінці вони раптово перехрестилися і «лижник» упав на них зверху, викликавши вдячний сміх публіки.
«Та сама» (як і «Універсанти») продовжила нездорову тенденцію, але з іншого боку — у них був «перекіс» у фемінізм. Кульмінацією цієї ідеології стала пародія на «Ромео і Джульєтту». Коли прозвучала репліка: «К барьеру!» — битися на дуелі за хлопців вийшли дівчата.
Члени журі, серед яких був і відомий модельєр Михайло Воронін, постаралися досить неупереджено оцінити виступи всіх команд. Заодно вони привітали з Днем захисника Вітчизни чоловічу частину залу. Один із членів журі, Іван Слободяник (Молодіжне об’єднання «Єдність»), був оригінальним, привітавши й жінок. Справедливо розсудивши, що якщо у одних усе гаразд, то й у інших — само собою.
За результатами двох конкурсів (максимальна оцінка — 5 балів), отримали таке: «Та сама» — 6,95; «Помилка парашутиста» — 8,7; «Провокація» — 9,8, «Універсанти» — 8,83. До півфіналу увійшли «Провокація» та «Універсанти». Хоч з мого погляду, «Універсанти» дещо поступалися «Помилці парашутиста».
Переможців, якими в цьому випадку стали представники КПІ, Михайло Воронін пообіцяв обдарувати костюмами своєї фірми. Так що говорити дотепно зараз стало не лише престижно, але й економічно вигідно. Може, хоч цей аргумент дозволить підняти загальний рівень жартів?
З усіх жартів, які прозвучали цього вечора, лише один відповідав усім вимогам, до того ж будучи актуальним (автори все ті ж самі — «Провокація»): «Щоб купити квартиру в центрі Києва, треба працювати 400-450 років. Тому уряд робить усе, щоб ми з вами жили довше!»
