Нині у виробників ялинкових прикрас гарячий сезон. Цікаво, як народжуються іграшки, якими ми прикрашаємо дома своїх новорічніх красунь? Нерідко новорічні іграшки, переходячи у спадок від бабусь і дідусів, набувають статусу раритету, і ви вже не в змозі викинути полинялу кульку чи космонавтика. Але щороку сімейну колекцію хочеться поповнити хоча б однією новинкою, тим самим створюючи собі і рідним новорічний настрій. Ніні на ринках та в магазинах є широкий вибір — різноманітні скляні дуті й формовані іграшки, пластикові прикраси, що не б’ються. Останні, як кажуть продавці, купують здебільшого люди, в яких є маленькі діти. Такі іграшки на українському ринку в основному китайського та польського виробництва.
Теребовля, що на Тернопільщині, славиться не лише княжою історією, а й своєю ялинковою іграшкою. Ще за часів СРСР тут була одна з чотирьох фабрик, які забезпечували радянський простір ялинковими прикрасами. Налагодили виробництво іграшки в Теребовлі ще 1939-го, коли відкрили спеціальний цех. На жаль, нині стара фабрика ялинкових прикрас не працює на повну потужність, проте традицію виробляти іграшку в Теребовлі продовжують і на новому приватному підприємстві. За рік безперервної роботи там виготовляють мільйон іграшок двохсот видів. Більша частина експортується за кордон. Теребовлянську іграшку, яка є виключно ручної роботи, знають у Польщі, куди збувають 60 відсотків продукції, в країнах Балтії, у Росії, впізнають її на міжнародних виставках.
«Іграшку з так званими прожекторами, яку виробляли ще у 1980-ті роки, виготовляють зараз лише у Теребовлі, — розповідає завідуюча виробництвом Ганна КАЧУРІВСЬКА. — Під час цьогорічної виставки в Києві підійшла до нас середніх років жінка і як побачила оці наші нові види з прожектором, каже: «Двадцять років шукаю таку іграшку!». З цією іграшкою пов’язані спогади: в когось про молодість, в когось про дитинство... А для сьогоднішнього покоління це вже є новинкою. Ми подумали, що це буде гарна стара «новинка», і почали цього року їх виготовляти. Склодуви в нас працюють ще ті, які видували цю іграшку в 1980-ті».
Нині великий попит на розмальовані іграшки, на різних діаметрів кулі, взагалі попит є. Зараз гарячий сезон: підприємство працює по 12—13 годин на добу, адже замовлень надзвичайно багато. Щороку розробляють нові види, зважаючи на світові модні тенденції, а для цього теребовлянці відвідують міжнародні виставки. Але перед тим, як упровадити новинку, радяться між собою на власній художній раді в цеху.
До того, як потрапити на ялинку, прикраса, чи то кулька, чи дзвіночок, є схожою на лабораторну піпетку. Лише після того, як ця скляна трубка потрапляє до «чарівних» рук склодувів, хвилини за дві вона набуває бажаних обрисів.
Тетяна Пісечко працює склодувом лише три роки: «Цікава моя робота тим, що в моїх руках народжується іграшка. Заготовку зі скла нагріваю спеціальним паяльником. Зараз я видуваю дзвіночки, тож відпаюю кінчик... За день роблю 250 дзвіночків». Потім прозорі безколірні іграшки посріблюють методом впорскування в середину нітрату срібла. Емілія Стелюк ознайомлює з процесом: «Раніше це робили розчином з алюмінієм, так би мовити, алюмініювали, але зверху. Після впорскування нітрату срібла іграшку занурюємо в нагріту до 45-ти градусів воду. Відбувається хімічна реакція — процес посріблення». Після цього ялинкові прикраси фарбують чи радше лакують у різні кольори. Фарбувальник Олександра Сороцька, яка вже 28 років виготовляє іграшки, каже: «Посріблені кулі вмочую в лак, а тоді — на штирі і відправляю в піч, де вони, рухаючись на транспортері по колу, сушаться під спеціальними лампами». Звідси іграшка потрапляє на розмальовку. А малюють художниці янголят, церкви, казкових героїв, символи року, пташок, звіряток, логотипи фірм на замовлення, різноманітні узори. Художницю майже з тридцятирічним стажем Уляну Козак застаємо за малюванням звіряток — символи 2011 року. «Нині малюю котів і зайців, а минулого року були тигренята. Розмальовую поетапно одразу декілька іграшок — основа, мордочка і так далі, але однаковими ні коти, ні зайці не виходять». Наталія Дмитрів наносить за допомогою спеціальної гумової груші узор звичайним клеєм ПВА і посипає лавсановою присипкою з голограмою, завдяки якій іграшка починає мерехтіти. А тепер завершальний етап у виготовленні іграшки. Йдемо до пакувального цеху. Марія Олійник розповідає про свою роботу: «На спеціальному верстаті обрізаю конус. Потім закладаємо ковпачок, за який зачіплюється іграшка на ялинку, і упаковуємо». «Нам цікава робота тим, що ми несемо радість людям, — кажуть на виробництві. — У нас цілий рік Новий рік».
