Життя зіркових людей — як на долоні. Кожен їхній крок стає предметом обговорення багатомільйонної аудиторії. Проте світло від спалахів фотокамер падає не тільки на безпосередніх об’єктів усезагальної цікавості, але й на їхніх дітей. Погодьтеся, цікаво ще змалечку перебувати в центрі уваги... Так важко в тіні батьківської слави залишатися особистістю, зберігати індивідуальність. Ми запитали знаменитих людей: чи впливає власний авторитет і зірковий статус на життя їхніх дітей?
Марина ДЯЧЕНКО, письменниця:
— Ні! Зірковий статус був у «Beatles», а у нас в Україні не таке блискуче життя. Хоча, у моєї дитини є певні приємні бонуси, але нам завжди хочеться думати, що елементи доброго ставлення, прихильності та інші нюанси є проявом того, що кожна людина заробляє сама. Щодо батьківського авторитету, то ми його відчували хіба що в тому значенні, що родина мого чоловіка Сергія була для нас гарним прикладом. Його батько був професором Київського медичного інституту, саме тому Сергій поїхав зі столиці поступати до Вінниці. Він не боявся упередженого ставлення, просто діяв за принципом: «Ось тобі кайло, рубай сам свою дорогу».
Сергій ПРОСКУРНЯ, режисер:
— Має. Виражається це в тому, що моя дочка вчиться у Національній музичній академії України ім. П. Чайковського, сама придумує собі концертні програми, готує виступи і просить, щоб я їй не заважав. Це і є вплив. Вона каже: «Я самостійна. Твій досвід — це твій досвід, а я мушу мати свій». А стосовно того, чи заважає моє прізвище їй чи допомагає, то ми робимо вигляд, ніби цього не помічаємо. Скоріше мій авторитет має негатив. Він мені не допомагає, а тим більше донці. Для мене прикладом у житті були вільні люди, які ніколи не залежали від диктату, ідеології. Я щасливий від того, що мав багато таких зразків для навчання. Мої батьки ніколи не мали справи з мистецтвом. Вони мріяли, щоб я проявляв себе як митець, і ця віра мені допомагала йти вперед, долаючи труднощі.
Роксолана БОГУЦЬКА, дизайнер:
— Не знаю, це залежить від того, яке виховання. Якщо забивати дитині в голову, що її батьки відомі і це дає якісь їй пільги, то, мабуть, тоді вона буде вести себе відповідним чином. Якщо ж дитина бачить, що нічим не відрізняється від своїх ровесників, а батьки всього досягли наполегливою працею, то це сприятиме формуванню її самостійності та індивідуальності. Я в своїй сім’ї пропагую другий варіант. У спілкуванні з сином я націлюю його на те, щоб він не чекав допомоги й усього добивався власними зусиллями. Своїм прикладом я показую, як важко здобути місце під сонцем, пояснюю, що він повинен стати особистістю, але не за рахунок родинних зв’язків. Я, звичайно, буду йому допомагати, радити і як мама вчити, що ніяких «знижок» в цьому житті немає. Я вважаю, що мій авторитет не впливає на його стосунки з друзями. Син обере свій шлях, а не піде стежкою своєї мами. З молодих років я знала, що всього маю досягнути сама (мої батьки були службовцями).Наприклад, коли ми здали документи сина на вступ до ВНЗ, я сказала: «Я останній раз в університеті — далі вирішуй свої справи сам».
Ольга СУМСЬКА, актриса, телеведуча:
— Більше на батьків впливає, а на дітей зовсім ні. Хоча підсвідомо діти набираються як поганого, так і хорошого від батьків. Вони, як губка, насичуються тим стилем життя. Я намагаюся виховувати своїх донечок у позитивних аспектах, вселяти в них більше оптимізму, енергетики... Ви знаєте, я зовсім нестрога мама, даю дітям те, що, можливо, недоотримала в дитинстві сама. Мої батьки — актори. Вони часто їздили на гастролі, залишаючи мене на літо у бабусі або відправляючи до піонерського табору. Я бачила як багато вони працюють і з дитинства знала, що акторська професія — це шалена, виснажлива робота. На формування мого характеру дуже вплинула мама. Коли я вирішила продовжити акторську династію, вона казала: «Ти будеш найкраща!», і ці слова мене окрилювали. Моя старша донечка Антоніна пишається тим, що її мати відома актриса. Вона намагається бути схожою на мене, копіює манери, але вона має вже свій індивідуальний стиль. Антоніна не хоче, щоб я впливала своїм авторитетом на її долю. Думаю, що вона теж стане актрисою. Мені приємно, що інколи донька підказує, що мені краще вдягнути, сказати в певному інтерв’ю, вона навіть критикує... Я сприймаю її критику тверезо, для мене вона дуже цінна. Хоч найбільше боюся оцінки, які дає у роботі моя старша сестра (провідна актриса Театру ім. І. Франка, ведуча телепрограми «Ключовий момент» на «Інтері»). Наталочка завжди говорить відверто, але коли похвалить — цей комплімент дуже багато важить.
Іван МАЛКОВИЧ, поет і директор видавництва «А БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:
— Думаю, що мій авторитет, як батька, не може чинити негативний вплив. У мене дуже специфічна сфера діяльності, й більшість людей до неї ставиться позитивно. Чи добре бути дитиною Івана Малковича? Треба в сина-студента запитати, який вчиться у Національному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті романо-німецької філології. Він сам складає іспити, а за знаннями — отримує відмінні бали. Проте, якби ситуація склалася так, що моя допомога була конче необхідною, я б скористався своїм впливом... Перш за все дав би пораду, але поки син сам долає всі перешкоди, набуває знання...
