Імператор Цинь Шихуанді захопив багато територій, а потім, щоб зберегти їх за собою у вічному користуванні, взяв та й збудував Велику Китайську стіну.
Була в нього думка - відгородитися від зовнішніх впливів. Ці впливи дуже заважають, тому що населення постійно порівнює життя власне з тим, як живуть за кордоном. Деякі навіть намагаються ушитися за кордон - ось тут стіна - перша річ. Добра ще залізна завіса, але в той час залізне сторіччя тільки-но починалося, з залізом було погано, так що довелося обмежитися Китайською стіною.
Відмежувавшись у просторі, Цинь Шихуанді став розмірковувати: як відгородитися ще й у часі? Адже в китайців велика історія, і про неї написано доволі докладно. А якщо почати порівнювати, як було раніше, з тим, як нині, можна також дійти сумнівних висновків. І Шихуанді звелів спалити все, що було написано до нього, а вже з нього розпочинати китайську історію.
Багатьох це збентежило. Вони не хотіли віддавати свою історію. Територія ще туди-сюди, хоча і її не хочеться віддавати, але віддавати історію - це вже найостанніша річ. Справжні патріоти не віддають ні території своєї, ані історії. Розвели велике багаття, кинули в нього давні книги. Чотириста шістдесят мандаринів кинулися у вогонь, щоб поділити долю своєї історії. Горіли всі разом, згадуючи більш сприятливі часи, коли можна було книги читати, а не горіти з ними в загальному полум'ї.
Після цієї події незабаром закінчилася династія Цинь. Всього п'ятнадцять років протрималася. Тому що не можна втручатися в історію.
Та й інші династії не залишали історію у спокої й продовжували боротися з книгами. Спочатку любителі читання стрибали за ними у вогонь, а потім стрибали все менше і все більше носили дров, щоб краще горіло.
У цей час хтось і придумав рятівну формулу: рукописи не горять. Ну, якщо вони не горять, то з якої речі горітимемо ми, самі поміркуйте.
Так сказали один одному китайці. І заспокоїлися. І відтепер стали горіти тільки на роботі.
