Вже кілька днів, як ми, просвітяни міста Іллічівська, повернулися з поїздки до Шевченкового краю, а вражень стільки додому привезли, що й не переповісти. Там у кожному яру, куточку, лісочку, камені вчувається подих історії... Вражала краса природи, неповторні пейзажі, запахи різнотрав’я... Побували ми і в садибі-музеї В’ячеслава Чорновола. Чарівна природа, п’янке повітря. Тут особливо сприймаєш його слова: «Я народився в самому серці України».
Я думала над феноменом цього краю: ніхто не стоїть у людей над головою, міліціонерів зовсім не бачили за три дні подорожі, а всюди спокійно, стіни будинків чисті, лавки не поламані, в парках «не був Вася»... Звичайно, люди свідомі того, на якій святій землі вони живуть. А може, ще й щось інше, особливе, що сприяє культурі побуту? То давайте вчитися!
Боляче читати про рівень культури киян (див. «Як побороти «психологію «дачника»? «День» №99). В самому центрі нашої історії, культури живуть, а не розуміють цього. Ця весна позначилася активністю громадських організацій, ми читали й дивилися, як вони влаштовували толоку, збирали в столиці нескінченне сміття. Але ж чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!
Згадаймо епізод із фільму «Место встречи изменить нельзя», де Промокашка витирає шторою брудні руки. Бо він — злодій, злочинець, у нього душа брудна. Отже, бруд у нашому спільному домі й у наших душах — явище одного ряду. І треба з цим щось робити! Де словом, де штрафом... Бо під лежачий камінь вода не тече...
Пораділи ми на Черкащині тому, що просвітяни були одностайні в оцінці обласної та місцевої влади: патріотична, підтримує всі ініціативи просвітян. Ось воно, золоте правило суспільства: єдність заради Батьківщини! «Де згода панує, там і лихо танцює». Пораділи ми й тому, що створена туристична програма «Золота підкова Черкащини». В Моринцях побудований готель, надається комплекс послуг. До програми входить перш за все Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка»; Моринці — Шевченкове (Керелівка) — Будище — Вільшана — Канів. А ще ж — Стеблів, Чигирин, Суботів, Черкаси, Мліїв, Корсунь-Шевченківський... Є що дивитися на цій священній землі. І всюди незримо був присутній з нами Тарас Шевченко. Стоїть він у Каневі, оглядає величну панораму, де «реве ревучий», думає думу гірку, вже вкотре докоряє нам: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя», благає: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!..»
Їдемо додому. Та доля приготувала нам ще один подарунок: у с. Легедзине Тальнівського району постав перед нами Центр трипільської культури. Тут ведуться археологічні розкопки, відтворюється житло трипільців, будується музей. Там якраз зібралася молодь з усіх куточків України на толоку. Житимем! Незнищенний народ, що має стільки жертовних, духовних людей! Держава ні копійки не виділила на розвиток Центру, фінансують розкопки англієць і француз. А вони розкопують, будують, знімають фільми! Та ще й сміються!
А давайте й ми так жити! Всупереч кризі, всупереч депутатам — «слугам народним», всупереч ворогам внутрішнім і зовнішнім. Будьмо єдині в святій любові до України!
Залишається повідомити, що здійснили просвітяни мандрівку на Черкащину завдяки матеріальній підтримці Іллічівського міського осередку партії «Батьківщина» (гол. С. Білюк). Велика подяка їм за негучний патріотизм.
