22 листопада 1963 року, Даллас (штат Техас) зустрічає президента США Джона Кеннеді. О 12.30 президентський кортеж в’їжджає на Ділі-плаза, де його, як і по всьому місту, вітають місцеві жителі. Коли кавалькада лімузинів повільно повертає на Елм-стріт, дружина губернатора Джона Коннелі звертається до гостя: «Ви не можете сказати, пане президенте, що Даллас сьогодні зустрічає вас холодно. Чи не так?». Він не встигає відповісти — лунають постріли снайперів. Незабаром медики Парклендського госпіталю констатують смерть 35-го президента Сполучених Штатів Америки Джона Фіцджеральда Кеннеді...
За кілька годин до цього одна з місцевих ранкових газет виходить з «шапкою» на першій шпальті: «Ласкаво просимо до Далласа, містере Кеннеді!» Під нею — портрет президента, опублікований так, як дають фотографії злочинців у розшуці — в чорній рамці. І кілька запитань до глави держави, котрі по суті звинувачують його у тому, що прийнято називати зрадою національним інтересам. Потрібно відзначити, що ці запитання відображали оцінку діяльності адміністрації Кеннеді, котра поділялася тоді певними шарами американського суспільства. Зараз важко сказати, наскільки численними — у масовій свідомості сталася закономірна канонізація 35-го президента після його трагічної загибелі. І посмертний світлий образ заступив від громадськості реальний вигляд цього політика, діяльність якого на президентському посту за життя діставала далеко неоднозначну оцінку. Але згодом сплили факти, котрі внесли корективи в ідеалізований портрет президента Джона Кеннеді. До речi, остаточно iсториками ще недописаний...
КАРИБСЬКА КРИЗА
Що й казати, заслуга президента Кеннеді у мирному врегулюванні Карибської кризи величезна. Але політичні опоненти звинувачували його в тому, що саме з його вини ця криза й виникла. Ніби заради дрібної тактичної мети — усунення з поста директора ЦРУ авторитетного Аллена Даллеса — юнак у політиці Джон Кеннеді (він був наймолодшим президентом США) пожертвував стратегічною метою — безпекою країни.
Суть справи така. Для повалення Фіделя Кастро Центральне розвідувальне управління організувало у квітні 1961 р. у затоці Кочинос висадку «бригади-2506», що складалася з півтори тисячі кубинських контрреволюціонерів. Згідно з планом успіх операції напряму залежав від масованої підтримки з повітря Військово-повітряних сил Сполучених Штатів. Президент Кеннеді спочатку таку підтримку санкціонував, потім значно обмежив кількість літаків у порівнянні з тим, що просило ЦРУ. І у вирішальний момент не дав згоди на збільшення авіапідтримки. У результаті висаджений десант опинився без прикриття з повітря, а кораблі зі спорядженням і важким озброєнням були потоплені кубинською авіацією. Після провалу висадки Кеннеді відправив у відставку Даллеса і ряд його найближчих співробітників.
Стурбований можливістю повторного вторгнення, Фідель Кастро уклав з СРСР договір, згідно з яким радянські стратегічні ракети з ядерними боєголовками були таємно дислоковані на Кубі. Коли американські супутники за допомогою фотоапаратури виявили пускові установки, спалахнула Карибська криза, котра ледве не призвела до обміну ядерними ударами між СРСР і США. Нарешті, у листопаді 1962 р. за активної участі ООН була підписана угода, за якою Радянський Союз вивіз ракети з Куби, а Сполучені Штати зняли військову блокаду острова.
Політичні противники вважали, що саме з вини Кеннеді, по-перше, світ опинився на межі ядерної війни, і, по-друге, не дивлячись на це, не вдалося стримати прихід комунізму в Західну півкулю, внаслідок чого утворився його форпост у 80-ти милях від Флориди.
ПОЛІТИКА У ГАЛУЗІ ВІЙНИ І МИРУ
Цікаво, що у цій галузі час підтвердив правильність того рішення, за яке Кеннеді свого часу шалено критикували «яструби», і продемонстрував глибоку помилковість того рішення, яке вони підтримали.
У серпні 1963 р. було укладено Московський договір про заборону ядерних випробувань на землі, в повітрі і під водою. На що перетворилася б планета, якби він не був підписаний, наочно продемонструвала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 р., після якої величезні території виявилися зараженими радіонуклідами. Не використавши можливість придушити силою революцію на Кубі, адміністрація Кеннеді, вочевидь, вирішила реабілітуватися у В’єтнамі. Американська військова присутність у цій країні при Кеннеді наростала так стрімко, що незабаром США виявилися втягнутими у повномасштабну війну, за участь у якій заплатили життям понад 50 тисяч американських військовослужбовців. До речі, жертви виявилися марними — зупинити комунізм у В’єтнамі так і не вдалося.
А ось ідея перемогти СРСР не шляхом прямих військових дій, а гонкою озброєнь, що не переходила у пряме зіткнення, однаково згубна для обох наддержав, себе виправдала. Саме за президента Кеннеді ця гонка отримала те прискорення, яке економіка Радянського Союзу зрештою не витримала, і під час горбачовської перебудови він розвалився.
ВНУТРІШНЯ ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
Джон Кеннеді дав вказівку Казначейству США вирішити фінансові проблеми не шляхом оформлення кредитів у банках під державні гарантії, а включивши друкарський станок — видрукувати грошові знаки на суму $ 4 млрд. Це означало не тільки втрату банками багатомільйонних прибутків, але й інфляцію. Після нього подібного рішення ніхто з президентів не ухвалював.
Було вжито й ряд заходів з державного регулювання економіки. Зокрема, у 1962 р. найбільші сталеливарні компанії спробували підвищити ціни на свою продукцію, що зрештою неминуче викликало б зростання цін у країні. Президент Кеннеді змусив їх відмовитися від цих намірів, пригрозивши віддати замовлення Пентагона дрібним фірмам.
Наступним було зіткнення з нафтопромисловцями. Улітку 1963 р. було опубліковано проект економічної політики адміністрації Кеннеді у разі переобрання його на другий термін. У ньому говорилося про необхідність «усунення лазівок у податковій системі», що дозволяє привілейованим групам ухилятися від сплати справедливої частини податку. Малося на увазі зниження податку на прибуток на 27,6 відсотка, котрого техаські нафтопромисловці добилися ще у 1926 р. ніби «у зв’язку з виснаженням надр». Крім того, Кеннеді планував добитися зниження цін на нафту на внутрішньому ринку до рівня світових.
Крайньо праве «Товариство Джона Берча» через простоту душевну оголосило президента Кеннеді «агентом Росії», який підриває основи ринкової економіки у країні, і випустило листівку з його портретом: «Розшукується державний злочинець». Ну, якщо Джона Кеннеді і можна було назвати агентом, то не комуністичним, а капіталістичним. Адже щодо цін на сталь і нафту, то, крім загальноекономічних міркувань, він керувався ще й інтересами старої фінансової аристократії, котра панувала на сході країни, до якої належала і його родина. З нею активно конкурували нувориші з Заходу, які розбагатіли на нафтовому бумі. Так що економічна політика адміністрації Кеннеді — це ще й продовження конкурентної боротьби монополістичних угруповань.
БОРОТЬБА З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ
Вона була вражаюча. Міністром юстиції президент Джон Кеннеді призначив свого брата Роберта Кеннеді. Той відразу склав список з 40 великих мафіозі, яких планувалося посадити за грати насамперед (потім цей список значно поповнився). Статистика виглядала таким чином: у 1961-му у в’язниці опинилися 96 керівників оргзлочинності різного рівня, у 1962-му — 101, у 1963-му — 373. Вдалося навіть добитися засудження такого впливового гангстера як Джіммі Хофф, який «за сумісництвом» керував найбільшою профспілкою автотранспортних робітників.
Але це була зовнішня сторона справи. Внутрішня полягала у тому, що, за ствердженням деяких дослідників, брати Кеннеді підтримували контакти з представниками злочинного світу. Принаймні, до обрання Джона Фіцджеральда президентом. Ніби ці зв’язки тягнулися з минулого їх батька — Джозефа Кеннеді, який начебто у тридцяті роки співробітничав з чиказькими бутлегерами. За цією версією, чиказька мафія надала Джону Кеннеді підтримку під час президентської кампанії 1960 року, забезпечивши перемогу у шести штатах. Активну роль у цій кампанії вiдіграв Френк Синатра, якого називали «придворним співаком мафії» — під час виборчої гонки він роз’їжджав з кандидатом у президенти Джоном Кеннеді країною.
За версією цих дослідників, після перемоги на виборах брати Кеннеді не виконали своїх зобов’язань перед злочинним синдикатом. Зокрема, втрата Куби (що відбулася, як вважали багато хто, з вини Джона Кеннеді) позбавила мафію близько $ 900 мільйонів щорічних прибутків від казино і проституції. Крім того, брати Кеннеді не хотіли ділити з босами мафії політичний вплив — тому боротьба з оргзлочинністю не обмежилася дрібницями. До речі, після перемоги на виборах дружба з Френком Синатрою була різко обірвана, а через деякий час з рекомендації міністра юстиції Роберта Кеннеді його позбавили ліцензії на казино у Лас-Вегасі. Повернено ліцензію співаку було лише за часів президента Рональда Рейгана.
У пресі писалося, що операцією з усунення президента Кеннеді у Далласі від мафії керував Юджін Хейл Брейдінг — людина Мейєра Ланськи (Меїра Суховлянськи, який, до речі, народився в Білорусі). Від ЦРУ — Еверет Говард Хант — у минулому особистий радник Аллена Даллеса.
ЛЮБОВНІ ІСТОРІЇ
Услід за директором ЦРУ Алленом Даллесом брати Кеннеді мали намір відправити у відставку й шефа Федерального бюро розслідувань Едгарда Гувера. За версією історіографів сім’ї Кеннеді, ніби тому, що підозрювали його у зв’язках з мафією. Але пізніше з’явилася інша версія: Гувер вів досьє на братів і багато знав про Джона і Роберта Кеннеді, зокрема, про їх любовні пригоди. Наприклад, про оргії у готелях, які влаштовували Френк Синатра і Джон Кеннеді, роз’їжджаючи країною під час передвиборної кампанії останнього. Або про те, що, вже ставши президентом, Джон Кеннеді влаштовував побачення з дамами з вищого свiту прямо у Білому домі. Зокрема, з актрисами Джудіт Кемпбелл, Марлен Дітріх, Мерілін Монро...
У долі останньої Джон Кеннеді вiдіграв, судячи з усього, фатальну роль. Їх роман тривав протягом кількох років. Є свідчення, що вони займалися сексом навіть там, де не спадало на думку це робити їх послідовникам Біллу Клінтону і Моніці Левінськи — на борту президентського літака. Зрештою, Мерілін вирішила стати дружиною Джона, про що повідомила у телефонній розмові його дружину.
Це, а також її поведінка на святкуванні 45-річчя президента у Медісон-сквер-гарден, де вона не приховувала своїх почуттів, підштовхнула клан Кеннеді до рішучих дій. Від Джона зажадали обірвати скандальний зв’язок зі співачкою, що він і зробив. Тоді вона почала шантажувати президента, загрожуючи розповісти журналістам про їхнi стосунки, а також про те, що вона знала про зв’язки сімейства Кеннеді з мафією.
За версією незалежного дослідника Дональда Вольфа (див. «Факты и комментарии» за 26 березня 1999 р.), у ніч з 4 на 5 серпня 1962 р. Мерілін Монро усунув Роберт Кеннеді, який також був її коханцем. Як вважає колишній помічник прокурора Лос-Анджелеса Джон Майнер, який був присутній на розтині її тіла, Монро вбили, спочатку приспавши, а потім ввівши розчин барбітурату — доза дорівнювала 40 таблеткам снодійного.
