Програму першого з цих виступів склали концерти для скрипки, віолончелі та фортепіано з оркестром у супроводі Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керівництвом відомого диригента, заслуженого діяча мистецтв України Володимира Сiренка.
«Варіації на тему Рококо» П. Чайковського Іван Кучер виконав віртуозно і разом з тим дуже бережно стосовно інтерпретації авторського тексту. Це був, безумовно, справжній Чайковський із його трепетно-щемливими інтонаціями, м’яким віолончельним звуком і проникливою мелодикою. Автору цих рядків довелося останній раз чути цей твір у виконанні видатного віолончеліста Бориса Пергаменщикова. Приємно відмітити, що в архискладній справі віолончельного виконавства київський музикант не поступається кращим європейським представникам у цій сфері інструментальної творчості.
Другий рахманіновський фортепіанний концерт до мінор виконав Масатоши Мацумото. Слухачі (мабуть, уперше в філармонічній практиці!) мали можливість пересвідчитися в тому, що музикантам із Країни Вранішнього Сонця вдається по- своєму переконливо і глибоко інтерпретувати твори російського генія. Зворушлива, «опукла» інтонація в ліричних фрагментах твору, відпрацьована віртуозність, захопленість у грі піаніста були гідно оцінені публікою. Мабуть, багато в чому музиканту допоміг і рояль японської фірми «Ямаха», досвіду гри на якому піаністу, як кажуть, не позичати. Особливо потрібно відзначити ансамблеву злагодженість у грі з оркестром, якої було досягнуто за мінімальну кількість репетицій. Ансамблеві тонкощі, звичайно, рівною мірою є і заслугою диригента Володимира Сiренка.
Однак апофеозом концерту став виступ скрипаля Анатолія Баженова (Концерт для скрипки з оркестром С. Прокоф’єва №2, соль мінор). Рідко виконуваний твір було відкрито публіці заново, хоч і прозвучав він на батьківщині видатного композитора XX століття! Недаремно багато музикантів вважають інтерпретатора співавтором композитора: успіх твору дійсно часто визначається якістю виконання. А. Баженов цього разу з’явився в ролі тонкого поціновувача і «втілювача» прокоф’євської лірики. Разом з тим, він не обходить увагою «гострі кути» прокоф’євської дисонуючої гармонії, драматургії та динаміки. Та й в ансамблі з оркестром музикант відчував себе, «як риба у воді», що, проте, цілком відповідає величезному досвіду його концертно-виконавської діяльності у Києві та багатьох інших містах світу: відразу після філармонічного виступу він відправився з концертами до Стамбула, Петербурга і в Болгарію.
Недивно (з огляду на все вищесказане), що публіка в повному складі з’явилася і на другий концерт зазначених музикантів, який відбувся буквально наступного дня. Цього разу до уваги слухачів було представлено вишукану програму, складену з творів французьких композиторів.
Абсолютно невідомий у нас твір Е. Лало (Тріо №3) у виконанні М. Мацумото, А. Баженова та І. Кучера занурив слухачів у бурхливе море романтичних пристрастей, на фоні яких виразно (іноді, можливо, навіть дуже) домінувала фортепіанна партія. Проте, як вважають самі музиканти, твір можна було б назвати «Тріо для фортепіано зі струнними», настільки значуща і важка в технічному значенні тут саме партія рояля. Цілком погодимося з цим твердженням, тим більше, що піаніст продемонстрував свої неабиякі віртуозні якості. І все ж, гра з напівприкритою кришкою рояля в цьому випадку була б цілком доречною.
A виконанню наступних творів — Тріо К. Дебюссі та М. Равеля — були властиві справжня імпресіоністська тонкість, вишуканість, шарм, найтонші динамічні градації. Здавалося, що музиканти «змагаються» у трепетності звуковидобуття і глибині ліричних відвертостей. Незважаючи на майже нестерпну задуху в Колонному залі (кондиціонери знову «заклинило», їй-Богу, так можна довести публіку до непритомності!), слухачі влаштували музикантам грандіозну овацію.
Виступи японських музикантів — велика рідкість для київських меломанів, можна сказати — музичний «делікатес». Тим більш відрадно, що дебют Масатоши Мацумото став такою яскравою музичною подією в житті столиці. Вражає великий (і найскладніший!) репертуар піаніста, його здібність до артистичих «перемикань» в такі різні стилістичні напрями фортепіанної музики. Добре б почути в його виконанні твори сучасних японських авторів (що цілком могло б здійснитися на черговому київському Мюзік- фесті вже цього року).
Молодий японський піаніст вчився фортепіанній грі в Кіото, стажувався в Парижі. Зараз він активно гастролює в Японії, викладає в музичному коледжі в Осаці. Він є лауреатом двох міжнародних конкурсів. Концерт талановитого піаніста у Києві став можливим завдяки патронату концертного Агентства Японії та компанії «Дзвін».
