Це постановка Тамари Трунової за п’єсою фінської авторки Сіркку Пелтола.
Театр — мистецтво публічне, але інколи саме тут тебе охоплює розпач дивної самотності. Це відчуття по-дитячому гостре — так, немов перед тобою якась добра компанія затіяла цікаву гру, і ти тут ніби й не чужий, і хотів би приєднатися, але не знаєш правил тої гри. Втім, у тебе є кілька зачіпок.
По-перше, афіша, на якій з-під застебнутого плаща героя (артист Анатолій Ященко) з-за пазухи проростає дерево. По-друге, є програмка, де наведено слова режисерки Тамари Трунової: «Те, що зараз відбувається в світі, спрямовано на знищення емоційної матерії. Тільки з бездушною людиною можна зробити все, що завгодно».
Власне, отой герой, якого грає Анатолій Ященко — Райне Куккіа, бездомний, безробітний, і жити йому гарантовано лишилося два роки, але саме він і є тут тим, хто рятує і себе й ближніх, травмованих інтернетом, телевізором та іншими благами цивілізованого світу. Приблизно так це прописано авторкою. Але у виставі все песимістичніше. Бо чи це можна назвати порятунком, коли Куккіа, нарешті щасливий і вільний, опиняється десь на розкішному пляжі, в оточенні рожевих фламінго? Адже насправді все це — лише та сама рекламна телевізійна картинка, від якої він тікав! Уже чи не краще жити так, як Калеві Карпянен (артист Костянтин Костишин) — звихнутий на телесеріалі «Санта Барбара», але таки живий і теплий, повний отієї самої катастрофічно дефіцитної «емоційної матерії»?
У виставі, крім названих вище, зайняті ще кілька першорядних артистів, завжди очікуваних і завжди несподіваних (Леся Самаєва, Оксана Жданова, Ірина Мак, Акмал Гурєзов). Жанр постановки визначено як квест — за визначенням Вікіпедії, це спортивно-інтелектуальне змагання, гра. Й вибудувано цю гру дуже старанно, технічна відпрацьованість складної світлозвукової партитури іноді просто вражає. Одначе не полишає відчуття, що виставу про дефіцит емоцій зроблено не звичним емоційним, а раціонально-аналітичним способом. На сцені, мов дерево з-за пазухи Куккіа, постійно стирчить складене з вертикально поставлених букв слово Humanity, тобто «людяність». Те слово повне сумної іронії, особливо коли на сцені немає людей, а лунають лише їхні голоси, як у радіовиставі.
Можливо, це суб’єктивне враження людини, за багато років привченої цим театром до ясних емоцій (чи правил гри, якщо хочете). Можливо, ця гра — для іншої публіки. Та в будь-якому разі, спектакль «Гарантія 2 роки» — робота чесна, багато в чому несподівана...
Наступний показ вистави відбудеться 22 вересня.
