Футбольний клуб «Динамо» (Київ) — це бренд, у який вкладені приватні інвестиції. Це, на відміну від України, добре розуміють на Заході. Вважаємо, у зв’язку з останніми подіями навколо клубу українському читачеві буде цікавий погляд метра світового футболу Франца Беккенбауера. Інтерв’ю у нього (опубліковане в газеті «Команда») взяв видавець журналу «Кіккер» Карл-Хайнц Хайманн.
— Пане Беккенбауере, що вам спонтанно спадає на думку, коли ви чуєте про «Динамо» (Київ)?
— Дуже багато чого. Команда світового класу та клуб світового рівня. І одразу згадую одне ім’я — Валерій Лобановський. Це був чоловік, який зробив неймовірно багато для розвитку футболу, який випереджав свій час, створив класні команди спочатку в 70—80-х, а потім і наприкінці 90-х, після свого повернення з ОАЕ і Кувейту. Про Лобановського в усьому світі говорять iз повагою, так само, як і про «Динамо» (Київ).
— Ви багато разів грали проти «Динамо». Пам’ятаєте ці матчі?
— О так! Але це не лише приємні спогади, тому що 1975-го і 1977-го ми не зовсім добре виглядали порівняно з «Динамо». Ми чотири рази, якщо я не помиляюся, грали один проти одного. І лише один раз вишли переможцями: 77-го в чвертьфіналі Кубку чемпіонів ми виграли в Мюнхені — 1:0. Поєдинок у відповідь в Києві програли — 0:2. Пам’ятаю, що в березні було ще досить прохолодно, й наш виліт уночі після матчу був під питанням через густий туман. Ми довго вірили, що збережемо перевагу, але потім незадовго до кінця гри, коли залишалося сім або вісім хвилин, Буряк після 11-метрового та Слободян вивели «Динамо» вперед — 2:0.
За два роки до цього «Баварія» виступила ще гірше. Тоді ми зустрічалися в матчах за Суперкубок. Олег Блохін у першому поєдинку в Мюнхені забив гарний гол — 1:0, під час гри у відповідь він знову добився успіху, й ми програли — 0:2. Обидва рази «Динамо» було значно кращим. Тоді кияни перевершували нас. Я думаю, все це завдяки зусиллям Лобановського. Та й гравці були що треба! У «Динамо» був не лише Олег Блохін, тоді один iз найкращих і найшвидших нападників у світі. Він з’являвся скрізь — і праворуч і ліворуч. Але й футболісти середньої лінії були майстрами світового класу — Мунтян, Трошкін, Коньков, Буряк, Колотов, Веремеєв. Вони всі в мене перед очима — ті, хто носив футболки «Динамо».
— Ви пам’ятаєте «Динамо» того часу, коли були тренером чи, як зараз, президентом?
— Як тренер я ніколи не грав проти «Динамо». Хоча... Адже кияни носили футболки з написом «СРСР» на грудях. Вони грали в збірній. Навряд чи де-небудь у світі був випадок, щоб національна збірна складалася виключно з футболістів одного клубу. І знов у зв’язку з цим я згадую про Валерія Лобановського, про його вміння виховувати гравців, формувати команди та їх тактично озброювати, що він умів робити неперевершено. Навіть якщо на полі був один нападник, підключалися всі із середньої лінії й часто навіть iз оборони. Тому одночасно в штрафному майданчику противника виявлялося п’ять-шість футболістів «Динамо».
Під час мого президентства в «Баварії» ми чотири рази грали в Лізі чемпіонів один проти одного. Нам пощастило, що 1999 року в півфіналі в Києві після того, як ми програвали — 1:3, а в складі «Динамо» вже був Шевченко, нам вдалося зрівняти рахунок — 3:3. Поєдинок у відповідь ми виграли завдяки голу Маріо Баслера, виграли — 1:0 і вийшли у фінал.
Уже в наступному турнірі ми знову грали з «Динамо», цього разу в другому груповому раунді. В грудні 1999 року завдяки нашому бразильцю Сержіо ми перемогли — 2:1. У зустрічі у відповідь у березні 2000 року в Києві «Динамо» знову виявилося кращим і виграло — 2:0. Ми знову потрапили у фінал й цього разу виграли в іспанської «Валенсії» після пробиття драматичних 11 метрових...
— В один із своїх приїздів до Києва ви відвідали базу в Кончі-Заспі. Яке враження вона на вас справила?
— Я бачив багато подібних клубних тренувальних структур у всьому світі. Але Конча-Заспа перевершує все. Ніде я не бачив нічого кращого. Це дійсно щось прекрасне. Вона є сяючою візитівкою клубу. Показана нам інфраструктура всіх дуже вразила. Це стосується й можливості для тренувань, і численних медичних приладів — усе за останнім словом техніки. Тут можна зробити показ усього ігрового процесу й запрограмувати численні можливості, зокрема як поліпшити фізичну підготовку. Кімнати тренерів і гравців також усі на вищому рівні. Можу собі добре уявити, як тут працювалося Валерію Лобановському. Він досліджував футбол. Його думка про футбол, його педантичні оцінки матчів, що відбулися, й підготовка до нових, методики його тренувань, постановка завдань кожному конкретному гравцю, їхнє тактичне представлення і втілення на ігровому полі — у цьому всьому він був далеко попереду. Навесні 1989 року відбулася спільна нарада тренерського штабу СРСР і Німецького футбольного союзу в місті Герцогенаурах. У детальному рефераті Лобановський представив свою думку про розвиток футболу в майбутньому. Цим він нас вражав. Він був справжнім дослідником, і в Кончі-Заспі «Динамо» створило йому для цього ідеальні робочі умови.
— І насамкінець. Яким ви бачите майбутнє «Динамо»?
— Я відчуваю велику повагу й абсолютне захоплення у зв’язку з успіхами цього клубу, тим, що не тільки в минулому в ньому були уславлені гравці, як Олег Блохін, але й що вони є й сьогодні — як Андрій Шевченко. Те, як він працює з м’ячем, його блискавичні атаки, ігрова грамотність, почуття голу — це справляє враження. Я думаю, що «Мілан» його ніколи не віддасть. Він є витвором школи «Динамо». Гроші, вкладені в Кончу-Заспу, — хороші інвестиції. Тут клуб показав, що він дивиться далеко вперед, і я впевнений, що і в майбутньому він збагачуватиме футбол в Україні і в усьому світі. Бажаю клубу, щоб він зміг продовжувати свою успішну роботу і йому в цьому не заважали. Тоді він принесе славу своїй батьківщині.
