У київській галереї «РА» нині тепло. Не в тому сенсі, що там вирішено комунально-теплові проблеми (це, звичайно, також). Більш глибоко, задушевно. Настрій там незимовий. І називається виставка правильно: «Кримські канікули».
Точнiше, так називається виставка теплого київського митця — Олексія Аполлонова.
Теплого — тому що підкреслено діалогічного. Він ділиться з глядачем своїми літніми приморськими враженнями настільки щедро, наскільки це можливо. Та й самі його картини в більшості будуються на перевіреній темі дуету чи опозиції: «Розмова», диптих «Гравці в шахи», цикли «Зустрічі» та «Збирачі черепашок». Однак не все так просто.
Перша риса нових картин Аполлонова, що відразу впадає в очі, — активна колірна експресія. Широкий мазок, барвисті плями, які тісняться на полотні, створюють відчуття енергетичної надмірності, такої собі «емоційної абстракції». Проте про абстрактність Аполлонова потріб но говорити обережно. Видима мозаїчність насправді обертається могутнім, легко зчитуваним колірним обсягом — варто лише знайти необхідний кут споглядання. Так проростають гори з барвистого вихору на полотні «Сонячна долина», так сяє чарівною липневою глибиною «Місячне світло» — одна з кращих картин експозиції, так народжується елегія «Старої вулиці» і дзвенить від напруження, прямо навпроти «Місячного сяйва», сонячна оаза «Полудня». Дивовижні заворожені фігури збирачів черепашок, господині «Чайхани» чи гравців у шахи — уже не цілком характери, скоріше, живі сутності цього розжареного парадизу. Тубільці вічного літа, герої тихого прибережного епосу. Контур не стільки позначає чергового персонажа, скільки накладається на експресивну музику кольору; неважливо, хто ти є, головне — де ти перебуваєш і куди рухаєшся.
Так що, за великим рахунком, полотна Аполлонова — це діалоги світла з тінню, локального кольору — з абрисом, життєрадісного колористичного буйства — з тісними рамками картини, галереї, часу. Крим на цих картинах постає як будь-яке інше місце для ідеальних канікул, відпочинку розуму й серця, місце, де душа рветься на волю з тіла, яке потопає в жаркій млості. Що може бути кращим за таку виставку серед холодного, засніженого грудня, серед захованих у темний зимовий одяг перехожих?
Хіба що сам Крим, поки що, на жаль, далекий і недосяжний. Хоча, ні! Крим може замерзнути й покритися снігом. А «Кримські канікули» триватимуть і триватимуть.
