Сьогодні пісню «Батько наш – Бандера, Україна – мати» виконують різні колективи і не лише в Україні. «Я почув цю пісню, і задумався: де я її раніше чув? Але з такими словами точно не чув, а ось мелодія була дуже знайома…», – розказує Йосип Георгійович Струцюк. Прослухавши мелодію ще раз, зрозумів: це ж та мелодія, яку чув у дитинстві в рідних Стрільцях під Холмом, а потім і на Волині!..
«Я добре пам’ятаю картину, коли вперше почув мелодію. Наше село поляки вже спалили, польські родини, яких у Стрільцях було небагато, виїхали, а в хати, де вони жили і які вціліли, оселилися родини українців. У одній такій хаті жили й ми ще з двома родинами. І приходили хлопці наші, які організувалися в самооборону. Як зараз пам’ятаю, сидять, між ногами карабіни і співають. Співали різне, і якось заспівали «Кувала зозуля, кувала раненько, кувала тихенько та все жалібненько». І от саме та мелодія, під яку зараз співають «Батько наш – Бандера, Україна - мати»!.. Співали не раз, я малий був, не зразу її, як кажуть, вхопив, але мелодія була дуже проста. Потім ми виїхали, були депортовані в Запорізьку область. Там нам не співалося… Заспівали лише коли повернулися на Волинь, ближче до рідної Холмщини».
Сільські хлопчаки, і малий Йосип також, пасли корів і співали. Любили ту пісню, яку він почув у рідних Стрільцях. За словами про зозулю, яка кувала раненько й тихенько, йшов несподіваний смисловий ракурс: «У неділю рано всі дзвони дзвонили, молодії хлопці снаряди грузили. Приїхав Вангрубер, на нім сива шубка, нині на полудень буде посна зупка …». Далі співалося про те, як мати передає «горобчиком хліба, соловейком солі, бо синок бідує в німецькій неволі».
До цієї пісні Струцюк повернувся аж у кінці 80-х років, бо пам’ятав мелодію. Її дійсно важко забути. Слова з пісні, яку чув у дитинстві, не брав, бо вважав їх примітивними, а написав свій текст. «Це була радше стилізація під народну пісню, а точніше – під народну мелодію:
Зажурились хлопці, як тепер прожити:
столочили орди наше раннє жито.
В небі — чорні круки, в полі — вовчі зграї,
а в чужих кайданах мати помирає.
Хто вродився вільним — не боїться смерти,
за кохану землю ладен він умерти.
До катів ненависть — то найперша зброя.
Хто рабом не схоче — стане ще героєм.
У боях жорстоких ран ніхто не лічить,
кожен з нас загине, якщо треба, тричі.
Без штиків московських, без дротів берлінських
житиме щасливо нарід український.
Є в нас батьківщина, буде ще держава.
Слава Україні і героям слава!», – ділиться зараз Йосип Георгійович.
І продовжує далі: «Написав і запропонував керівникові досить відомому на той час хору «Посвіт», в’язневі сталінських концтаборів Ростиславу Кушніруку. Я мелодію зі своїми словами наспівав, Кушнірук записав. Із цією піснею хор «Посвіт» об’їхав не тільки Волинь, половину України. Хор сприймали по-різному: хто з хлібом-сіллю і бурхливими тривалими оплесками, а хто свистом і непристойними вигуками намагався зірвати виступи. Але вперше в той час виконаний на Волині гімн України, січові і повстанські пісні швидко поширювалися. Поширювалася і пісня «Зажурились хлопці». Її сприймали вже як повстанську. Так і оголошували на концертах. Тільки згодом у збірнику «За волю України» (Антологія пісень національно-визвольних змагань. Упорядник Євген Гіщинський. - Луцьк: Видавництво «Волинська обласна друкарня», 316 с) значилося: «Мелодія народна, слова Йосипа Струцюка. Запис розшифрував Ростислав Кушнірук від поета Струцюка Йосипа Георгійовича, жителя м.Луцька».
А трохи раніше, ще до збірника, Йосип Георгійович вмістив слова цієї пісні – «Зажурились хлопці» - в своїй книжці «Сторожові вежі». «Цю пісню і по сей день можна знайти в репертуарі окремих колективів. Живе вона через просту і яскраву мелодію. Свідченням цього є дуже популярний нині хіт «Батько наш – Бандера, Україна – мати», в якому використана мелодія, записана добродієм Ростиславом Кушніруком», – каже він.
До речі, Йосип Струцюк є автором ще однієї пісні, яку називають і народною, і повстанською – «Нас весна не там зустріла». Про історію її створення газета «День» уже розказувала в тексті від 20 січня 2020 року «Про їхнє кохання ходили перекази…».
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
ДО РЕЧІ
Соціальний психолог пояснила феномен мегапопулярності патріотичної пісні в соцмережах
Шалена популярність пісні «Батько наш Бандера, Україна — мати…» тримається вже третій тиждень поспіль як в Україні, так і за кордоном. Запити на неї фігурували певний час у трендах Google — її шукали в Італії, США, Польщі. Швидкий темп пісні, мажорний лад, основоположні поняття, які з першого рядка зачіпають: «батько», «мати», «воювати», — звісно, це не могло залишити душу українця, котрий живе у країні, де йде війна, байдужою. Як міг виникнути такий флешмоб, у чому його секрет популярності — «День» запитав Ірину ГУБЕЛАДЗЕ, кандидатку психологічних наук, президентку Асоціації політичних психологів України.
— Наскільки я розумію, на самому початку це не задумувалось як флешмоб. Усе вийшло стихійно. Чому люди відреагували? Гадаю, передусім це була цілком адекватна і передбачувана реакція до Дня захисника і захисниці України 14 жовтня, — говорить Ірина Гурамівна. — Вочевидь, у школах проводилися виховні заходи, ця тема була актуалізована в інфопросторі й суспільстві. До того ж, накопичилося незадоволення людей і бажання висловити свою позицію. Все це зумовило те, що флешмоб набув такої популярності. Поширення цієї пісні має ознаки поширення так званого вірусного, «заразливого» контенту, тобто вона дуже швидко набирає обертів через емоційну забарвленість або унікальність, «шоковість» матеріалу. Спочатку перші виконавці привернули увагу до пісні «Батько наш, Бандера…» — а всі наступні вже рухалися за принципом «сніжної кулі».
— Тобто спрацювала технологія…
— Ця технологія поширення «вірусного» контенту може штучно запускатися, а може спрацьовувати довільно. У цьому разі спрацювала стихійно — саме через те, що це емоційно гострий, ще й досі суперечливий контент, який чіпає болючий мозоль — у зв’язку з усіма подіями, які відбуваються в Україні, зі святом, яке наразі обговорювалося.
Зараз у суспільстві відбувається переосмислення ролі Степана Бандери в нашій історії, формується його інакший образ. Як це відбувається на уроках у школі — не готова коментувати, багато залежить і від програми, і від вчителя історії. Але те, як цей образ подається в медіапросторі, як відбувається його переосмислення — дуже важливо. Школярі, вочевидь, орієнтуються на цей простір більше, ніж на шкільну програму. Крім іншого, спрацювало й те, що підлітковий вік є віком посиленого прояву протестних настроїв, радикалізації, тому герої, рухи, організації, які дають змогу підліткам виокремитися, заявити про свою позицію, привертають їхню увагу. Образ Степана Бандери — на сьогодні дискусійний в українському суспільстві, тож, вочевидь, він привертає увагу й інтерес.
— Цікаво, що і схід, і південь України підхопили.
— Якщо в медіа набувають поширення ці позиції у східних та південних регіонах, цілком можемо припустити, що їх поступово, але активніше сприймає там населення, особливо молодь.
— У першому рядку пісні — про батька і матір. Це образи, які є важливими для будь-кого. Може, зокрема, ще в цьому криється успіх пісні?
— Образи Батька і Матері — справді глибинні архетипові образи. Вони викликають у нас багато емоцій, глибинних, подеколи неусвідомлених переживань. І використання цих образів у творчості привертає увагу людей. Українській ментальності властива матріархальність. Мати-Берегиня — це потужний образ, який є домінуючим в українській культурі. Чоловічий образ, переважно, виступав у більш підлеглій позиції. Однак винесення образу батька на перше місце в реченні увиразнює його домінантність. Знову ж на один рівень ставиться образ людини (у даному разі — Бандери) й усієї країни. Так виникає ідея про те, що їхня єдність, парність, цілісність, неподільність робить їх сильнішими, вони мають взаємодіяти.
— Як вважаєте, такий флешмоб є ознакою зміцнення національного духу, української ідентичності?
— Процес формування української ідентичності є нестримним — він тривалий у часі, а динаміка його наразі позитивна. Найбільше посилення прояву національної ідентичності цілком закономірно відбулося після подій Майдану, потім з початком воєнних дій на сході й надалі поступово посилювалося. Поширення цього флешмобу саме по собі не може безпосередньо свідчити про рівень сформованості національної ідентичності, проте є ознакою її актуалізованості. Поширення такого контенту сприяє поширенню національного духу — як і масові заходи, акції, які підсилюють нашу залученість до цього процесу, наші суб’єктивні емоційні переживання з цього приводу. Але водночас у такому неоднорідному суспільстві, як українське, може й провокувати посилення радикалізації суспільства і прояв протестних настроїв.
— Реакція російського телебачення не забарилася. Але чому для нас така важлива їхня реакція?
— Російське телебачення та ЗМІ є для нас певного роду лакмусовим папірцем того, що ця тема болюча. Щойно якась наша українська тема знаходить відображення в російських ЗМІ, ми часто сприймаємо, що вона дійсно проукраїнська, а відтак правильна. І ми часто сприймаємо їхні реакції як дзеркало. Я б не радила аж занадто сліпо фокусуватися на реакції російських ЗМІ. У цьому разі, можливо, і зацікавленість їхніх ЗМІ зіграла роль пускового механізму для поширення цього флешмобу. З іншого боку, зацікавленість російської сторони та відповідні дії серед проросійського населення України могли б посилити радикалізацію в українському суспільстві й укотре наголосити на ідеї про «громадянський конфлікт» на сході України.
Оксана МИКОЛЮК, «День»
