Цього разу своїми враженнями про сайт «Україна Incognita» діляться автори та експерти «Дня» з Криму, Луцька, Черкас і Києва. Закликаємо й наших читачів висловлювати власні думки щодо веб-проекту incognita.day.kiev.ua
Олександр ПАЛІЙ, кандидат політичних наук, автор книжки «Ключ до історії України»:
— Поява сайта «Україна Incognita», безсумнівно, добра новина, адже зараз ресурси подібної тематики в Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Приємно відзначити структурованість сайта на різні рубрики, як-от «Маршрут № 1», «Інтелектуальна карта України». Мені здається, дуже слушно ставити наголос на тому, щоб можна було відвідати наші історичні пам’ятки, показати, як до них доїхати людям, які справді хочуть доторкнутися до історії. Адже сьогодні маємо дуже велику проблему: наші співвітчизники більше мандрують по Європі, тій же Туреччині, ніж по своїй країні, бо люди не відчувають, наскільки великою і різноманітною є Україна. Тому, звісно, такого живого відчуття історії дещо ще не вистачає країні. «Україна Incognita» потрібна, щоб зрозуміти: історія — це не те, що написали історики, а те, що живе, що було, і що проростає сьогодні у завтра. На мою думку, це дуже важливий проект.
І, звісно, нам не потрібен псевдоісторичний епатаж. Автори матеріалів — дуже компетентні люди. Адже вкрай важливо працювати максимально достовірно, навіть за рахунок якогось літературного цитування. Тому що правда важливіша, ніж гарна обгорточка.
Василь МЕЛЬНИЧЕНКО, директор Навчально-наукового інституту історії і філософії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, кандидат історичних наук, голова обласної Спілки краєзнавців України:
— Цей проект дуже актуальний. Сайт — це хороше продов ження давно започаткованої «Днем» теми, адже тут зібрано й матеріали на основі доробку газети, яку я давно читаю, це і продовження ідеї книжки «Україна Incognita» під загальною редакцією Лариси Івшиної. Це видання я маю у своїй бібліотеці.
Ви обрали цікавий різноплановий підхід, можна обирати інформацію з-поміж багатьох рубрик, це різнобарв’я вражає. Особливо мені сподобалися «Музеї онлайн» — це своєрідний доступ до народних традицій, краєзнавчого матеріалу.
Оскільки в нас неоднозначна історія, хотілося б, щоб у матеріалах відображали різні точки зору. У вас це є. Із задоволенням почитав статті на сайті. Ви на правильному шляху. Про «Україна Incognita» треба говорити, щоб ним користувалися передусім вчителі, а також студенти, учні. Ми також за підтримки влади створили сайт «Краєзнавча Черкащина». Він має багато відвідувачів, отримує чимало відгуків, учителі навіть проводять на основі його матеріалів уроки, особливо для вчителів з глибинки — це важливий канал інформації. Не змовляючись, ми робимо спільну справу. І це ще раз підтверджує актуальність появи проекту.
Газета «День», продовжуючи свої традиції, робить дуже хорошу справу.
Рефік КУРТСЕЇТОВ, завідувач кафедри історії Кримського інженерно-педагогічного університету, кандидат соціологічних наук:
— «Пересічний читач» володіє зазвичай тільки своїм життєво-історичним досвідом і досвідом близьких людей — професіональний історик володіє досвідом «усього людства». «День» же слугує механізмом передачі досвіду «всього людства», в українському розрізі, широкій читацькій аудиторії. І цьому багато в чому сприяє новий сайт «Україна Incognita».
Роботи вчених, що публікуються в професійних наукових журналах, у більшості своїй стають надбанням самих же вчених, які працюють у цій сфері. Газета розширює кордони інформаційного простору, дозволяє скоротити час проходження інформації від дослідника до споживача і робить результати новітніх досліджень доступними для широкої читацької аудиторії. «День» повністю виконує взяту на себе місію будівничого нової, демократичної України.
20-річний ювілей незалежної України наочно продемонстрував те, чого ми досягли за ці роки. Складні внутрішні процеси, що відбуваються в різних сферах нашого суспільства, поховали ілюзії тих, хто сподівався на швидкий успіх європейських устремлінь і модернізації ціною «малої крові» — демократії гасел. Хвороби нашого суспільства носять затяжний, хронічний характер, необхідно сьогодні правильно поставити суспільний діагноз, лікувати треба починати, поза будь-яким сумнівом, із «розрухи в наших головах», як говорив відомий булгаковський герой. Гасло «Станьмо матеріально багатшими, а потім почнемо вирішувати решту проблем» може призвести до того, що ми не лише втратимо сучасну, але й не виростимо нашої молодої інтелектуальної еліти, без якої говорити про побудову розвиненої європейської країни не варто.
Газета «День» виділяється серед солідних видань України чітким баченням проблем, що існують у суспільстві, вивіреним концептуальним підходом і практичними механізмами їх вирішення. Історико-культурна складова видання дає можливість читачеві постійно проводити історичні паралелі й аналізувати сучасний стан суспільства. У цьому роль і заслуга творчого колективу газети «День», незалежно від форми публікації — на папері чи в Інтернеті...
Борис РЕВЕНКО, голова Волинської обласної організації Національної спілки кінематографістів України, керівник народної самодіяльної кіностудії «Волинь», заслужений працівник культури України:
— Новий сайт «Дня» — це справді масштабний проект, це підручник, такий потрібний нашому суспільству. Потрібний не лише для дітей, а й для нас, старших людей, навіть людей мого поважного покоління. Україна й для нас багато в чому залишається невідомою. Коли я відкрив уперше цей сайт, точніше це зробили для мене молоді учасники нашої кіностудії, я був відверто вражений. Я читав ці матеріали півночі, і відкривав, відкривав для себе Україну, хоча свого часу, будучи моряком, побачив півсвіту... Це добре, що новий проект газети буде приділяти велику увагу музеям. Адже музеї — це справжні скарбниці нашої історії, накопичувачі цінної інформації. От на Волині недавно відкрили Музей В’ячеслава Липинського. Я називаю це справжнім дивом, бо цю людину призабули, а спадщина Липинського — власне, історія цього роду — нині дуже важлива для просування України вперед, утвердження її як держави.
Те, що робить з нашою історією «День», я б назвав навіть... піснею. Бо й пісня зберігає душу народу, його історію. Є дослідження, що в 30-х роках в Україні було близько 5 тисяч народних пісень. А нині їх є до півтисячі. Чому? Бо знищено людей, які їх співали, зокрема й кобзарів, які через пісні доносили нашу справжню історію. Але те, що зробив «День» для вшанування нашої історії, її збереження, вже не може загинути.
