Знамениті представники українського авангарду назвали вернісаж досить загадково — «Динозавроманія». Об’єднуючою ідеєю їх робіт виступає дерево. Як пояснюють автори виставки, дерево свідок часів динозаврів, яке збереглося в каньйонах Австралії. Йому близько 200 млн. років, і з того часу воно не змінилося. Збереглося усього декілька десятків дорослих дерев. Зараз його популяризують у всьому світі, дарують чи продають саджанці для того, щоб дерево прижилося, і свідки часів динозаврів жили поряд із нами. Фірма, яка продає саджанці і є об’єднуючим чинником виставки, згодна з тим, що назва «Динозавроманія» відповідає поглядові на творчість обох митців: окрім відвертої фантазії в них присутні деякі образи, які цілком можна уявити, що вони жили серед таких дерев.
Виставляється серія останніх графічних робіт С. Пояркова і близько десяти нових бронзових фігур О. Пінчука, зроблених за останній рік. Приміщення не дозволяє виставити більше робіт, щоб не порушити певної інтимності. Є сенс у тому, щоб дати можливість розглянути роботи в деталях, ближче, з усіх боків, пороздумувати, пофантазувати. Це і є діалог із глядачем. Адже для обох художників не є таємницею, що асоціації, які викликаються їх роботами у глядачів, часто не лише не мають нічого спільного з їх власним трактуванням, але іноді суперечать йому, що особливо цікаво. Для Сергія Пояркова ця виставка — ще і начебто передпрезентація нового альбому, до якого ввійдуть останні роботи, частину яких і буде виставлено в галереї.
Напередодні виставки Олег Пінчук і Сергій Поярков розповіли «Дневі» про майбутню подію і свою творчість.
— Ви ведете точний підрахунок своїм вернісажам?
Пінчук : — Їх насправді було дуже багато, але є, звичайно, найбільш важливі з погляду значущості та місця проведення. Це, безперечно, Московський музей сучасного мистецтва, Віденський музей історії мистецтв, Арт-манеж, Центральний будинок художників, Київський музей російського мистецтва, Національний музей історії України, Національний художній музей...
Поярков : — Перша наша спільна виставка пройшла 2000 року, і відтоді саме такі вернісажі цікаві публіці більше за все. Іноді до нас підключається ще й Юрій Горбачов. Спілкування з глядачем на контрастах і взаємодоповненнях додає нашим виставкам живості.
— Олеже, практично всім вашим скульптурам властива наскрізна, частіше за все позитивна іронія…
Пінчук : — Мої сюжети випливають з уяви, фантазії, з внутрішньої насмішки над самим собою, з дитячих іграшок, просто з дитинства. Ті фігурки та персонажі перекочували в мої цикли робіт і трансформувалися на людино-риб, -левів, слоно-биків і ще більш багатокомпонентні створіння. Про псевдолітературних персонажів, як, наприклад, із серії «Гоголь-моголь», можу сказати лише те, що це не той письменник-класик Микола Гоголь, чиї твори читають, а той коктейль, який п’ють...
— Сергію, на ваші картини публіка також споглядає з усмішкою на обличчі, але трохи інакше. Що ви вкладаєте в свої роботи?
Поярков : — Мені скоріше характерний сарказм, і досить злий. Це і є той контраст, на якому будуються наші виставки з Олегом Пінчуком: як у кіно — добрий і злий. А у нас якась парна клоунада. Ми немовби граємо з глядачем з певною метою: можемо заплутати чи заінтригувати…
— Ваші скульптури і картини деталізовано. Цим ви також хочете заплутати глядача чи, навпаки, щось пояснити?
Пінчук : — Насправді, всі деталі і дрібниці слугують мені певним елементом гри з глядачем, але не повчальною і не в піжмурки. Мої фігури зрозумілі. Більше того кожен може в них побачити щось своє, оскільки щось схоже було в їхньому житті. Є митці, які продають порожнечу, наповнену умоглядним сенсом, відомим лише авторові. Сучасне мистецтво — це в основному порожнеча: біле на білому, чорне на чорному… А я продаю минуле, плутаю я лише своїх епігонів. Як тільки щось зроблю, то тут же з’являються плагіатори, копіюючи мої роботи. Іноді доходить до того, що мистецтвознавці не можуть відрізнити мої роботи і підробки молодих художників, які працюють під Пінчука. Боротися з копіювальниками безглуздо, тому я намагаюся в кожній новій виставці постійно змінюватися: роблю то риб, то птахів, то кактуси, то слонів. Словом, заплутую сліди. Одна з останніх моїх робіт із серії «Знаки Зодіаку» — Рак (рак-знак, рак-неборак), весь такий членистоногий. Після нього задумано серію комах.
— Ваша творчість запитана, скульптури та картини коштують недешево. Постулат, що митець має бути голодним і бідним, — пішов у минуле?
Пінчук : — Я вважаю цей постулат просто хибним. Всяка творчість — це праця. Чарівність безбідного існування для митця в можливості реалізувати свої найнеймовірніші задуми та фантазії. Я працюю з бронзою, литтям, а цей сам процес недешевий… Була серія робіт у камені та кераміці кінця 80-х років. Я дуже люблю кераміку, але вона недовговічна, а мене лякає неестетична перспектива відбитих носів, відламаних пальців.
Поярков : — Будь-який професіонал до зрілих років приречений на досягнення успіху чи забуття. Якщо ти не загинув до 30-ти років, то в 99-ти випадках зі 100 художники досягають успіху. Прикладів цього маса. А взагалі, як у прислів’ї: «Якщо в 20 років розуму немає, то й не буде, якщо в 30 дружини немає, то й не буде, якщо в 40 грошей немає, то й не буде»…
— При всій іронічності і сарказмі у ваших роботах переважає естетика, при цьому вам вдається уникати нарочитості та штучної глибокодумності.
Пінчук : — Як професійний митець, який дістав освіту в Академії мистецтв, закінчив аспірантуру Вищої школи візуального мистецтва в Женеві, як чоловік, що має досить досвіду мандрівок і знань про світ, я можу дозволити собі створювати естетичні роботи, наповнені сенсом, але ніяк не глибокодумністю. Повірте, за зовнішньою простотою вираження, безпосередністю, легкістю і віртуозністю стоїть копітка і напружена праця...
Поярков : — Я згодний з колегою: хороша освіта та професіоналізм — запорука розкутості в сфері своєї творчості, а значить, відсутність страху краси, закладеної в засобах вираження і образах. У цьому розумінні можу прокоментувати назву нашої виставки таким чином, що ера динозаврів настає, і до нашого вимирання — мільйон років.
