Олександр Іванович і сам до кінця не вірить, що відзначає 70 річчя. У такий момент мимовільно пригадується прожите. Нагадаємо і ми кілька фактів з біографії ювіляра.
Здається неймовірним, але в Полтавське музичне училище Олександра не прийняли з убивчою характеристикою — «у абітурієнта немає слуху», що не зашкодило йому незабаром вступити одразу в Київську консерваторію. Своїм вчителем Олександр Іванович вважає Платона Майбороду, з яким дружив усе життя.
За словами композитора, після спектаклю «Роман і Франческа», де виконувалася пісня «Впали роси на покоси», він вперше відчув, що став популярним. Вона звучала на численні заявки трудящих по радіо. Фактично всі ресторанні ансамблі України включили її до свого репертуару, що в ті часи було справжнім визнанням. Сьогодні Білаш — визнаний авторитет, багато його творів здобули всенародну любов. Це насамперед пісні «Два кольори», «Ясени», «Треба йти до осені», «Сину, качки летять», «Я жил в такие времена», «Полин», «Эй вы, сани». А ще він автор опер «Гайдамаки», «Прапороносці», «Балада війни», ораторії «Вишневий вітер», оперети «Легенда про Київ», симфонічних творів, музики до спектаклів і кінофільмів.
Олександр Білаш очолював Союз композиторів України цілих вісімнадцять років, знайшов за цей час багато друзів і нажив ще більше недругів. Однак саме під час правління Білаша рідким авторам-естрадникам вдалося стати членами Союзу, що на той час було дуже істотно: з’являвся офіційний статус, пошана, повага, пільги, а за авторські права можна було жити цілком пристойно. Самого Олександра Івановича прокочували неодноразово, й до Союзу він вступив лише через вісім років, уже будучи популярним. Для Білаша жаданим пропуском у коло обраних стало написання симфонії.
Ходять легенди про білашовські 300 грамів і його розмови «за життя». Але, маючи сильний характер, він, на відміну від багатьох своїх колег, завжди знає, коли потрібно зупинитися. ***
«Я щаслива людина, — усміхається ювіляр, — доля подарувала мені зустріч з Ларисою ще в консерваторії. Це любов з першого погляду. У неї чудової краси і тембру сопрано. Дружина стала першою виконавицею моїх пісень, які згодом блискуче виконували Людмила Зикіна та Діана Петриненко. Навіть баритоновий репертуар я часто випробував на ній. Лариса для мене завжди найбільш строгий критик. Те, що наш будинок не тільки моя фортеця, а й джерело натхнення, — все завдяки дружині». Довгі роки Лариса Іванівна Остапенко була солісткою Національної філармонії України. Нині вона викладає в Національній музичній академії.
З ім’ям Анатолія Мокренка пов’язане народження таких шлягерів, як «Ясени», «Два кольори» (усього співак виконав понад 30 пісень композитора).
— Твори Білаша — особлива сторінка в моїй творчості, — зізнався Анатолій Юрійович. — Ми майже ровесники, обидва прості сільські хлопці, які самостійно пробивалися в мистецтві. Мені приємно, що багато своїх творів композитор писав з огляду на мої вокальні й артистичні дані. Сьогодні здається дивним, що пісня «Два кольори» одразу не пройшла худраду. Якщо до музики не було претензій, то слова Дмитра Павличка викликали багато суперечок. «Нічого не везу додому, лиш горсточку старого полотна...» — герой що, з в’язниці повертається? — запитували опоненти. Вимагали замінити слово «журба», вважаючи, що воно викликає погані асоціації. Нам довго довелося переконувати чиновників, що ніякого таємного змісту і підступу в тексті немає. І пісня в результаті стала, що називається, народною. Не випадково, коли сталася Чорнобильська трагедія, слухачі просили виконати саме цей твір, у якому переплелися любов, біль і надія. Я радий, що зумів переконати Олександра Івановича написати кілька дуетів. Ми їх виконували разом з Ларисою Остапенко. Приємно, що готується до виходу компакт-диск найбільш популярних творів маестро, і на ньому буде звучати і мій голос.
Білаш визнає, що робив помилки, за які сам себе судить, але, у той же час, воліє не пристосовуватися до ситуації, а залишатися самим собою. Не приховує, що дотепер зберігає партійний квиток: «Нехай собі лежить — адже це частина життя». Він не за «червоних» і не за «білих», а сам по собі...
Незважаючи на похилий вік, продовжує писати вірші і музику. «Українська естрада переживає не кращі часи, теле- та радіоефір засмічений третьорядними творами, три акорди подаються як шлягери, безголосі співаки очолюють численні хіт-паради, немає особистостей, нових цікавих імен», — щиро переживає композитор. Наприклад, Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Микола Кондратюк, Йосип Кобзон, Раїса Кириченко, Людмила Зикіна або Діана Петриненко — перші виконавці його творів — ніколи себе зірками не називають, хоча ними дійсно є, переконаний Білаш. Олександр Іванович вважає, що нехай його твори краще полежать у шухляді письмового столу, чекаючи свого часу, але потім потраплять до гарних рук. «Я, напевно, старомодний, але в співака повинен бути голос та індивідуальність. Тільки якщо артист пропустить пісню крізь своє серце, вона знайде відгук у слухачів», — вважає маестро.
Завтра в Палаці «Україна» відбудеться творчий вечір композитора. Він вдячний Міністерству культури, яке взяло на себе оплату оренди приміщення, та мерії Києва, котра платить гонорари артистам. Адже корифей української музики сьогодні живе більш ніж скромно (отримує 80 гривень пенсії плюс президентська стипендія 250). При цьому Олександр Іванович залишається оптимістом, у нього багато творчих планів. Закінчив кантату «Голодомор». Вдячний музикантам Національного симфонічного оркестру під керівництвом Володимира Сіренка, капелі бандуристів, Хору українського радіо і телебачення, тріо «Либідь», солістам Київської оперети Фомію Мустафаєву та примі Національної опери Марії Стеф’юк, своїм землякам-полтавчанам: ансамблю «Краяни» і популярній козачці Раїсі Кириченко, які одразу погодилися виступити в концерті. До речі, Раїса Опанасівна виконає прем’єру пісні «Світи нам, матінко». «Я вирішив на своєму творчому вечорі бути просто глядачем, — підкреслив Олександр Білаш. — Мені хочеться, щоб публіка отримала насолоду від зустрічі з прекрасними артистами. У програмі пролунають симфонічні твори — увертюра до «Прапороносців» і поема «Світанок над морем», естрадні пісні, написані в різні роки в співавторстві з Драчем, Павличком, Олійником, Рибалком, Ткачем».
Можна по-різному ставитися до особистості Олександра Білаша, але для мільйонів людей він насамперед прекрасний композитор, наш сучасник, який вже став класиком, а його твори нерозривно пов’язані з ХХ століттям і нинішнім тисячоріччям.
