А потім по-батьківському ляскав приголомшеного новака й прихильно проголошував, що, мовляв, у цій копії картини Модільяні мало хто пізнає. І наливав штрафних 100 грамів.
Ось таким диваком був цей невеликого зросту, привітний і часто суперечливий чоловік Борис Осипович Гопник. Дядько Борис. Один із найстаріших українських спортивних журналістів. Дотепник, великий залицяльник, поціновувач застілля. Дійшлий в роботі, нетерпимий до байдужості й добрий у спілкуванні, з друзями. Там, де він був і працював — «Радянський спорт», «Спортивна газета», «Советсткий спорт» — життя вирувало, а поруч з ним завжди перебували його герої — чемпіони Олімпійських ігор і світу та, звичайно, колеги.
Так, на превеликий жаль, доводиться сьогодні вже говорити: був, працював, спілкувався з друзями. Пішов з життя, а нам усім здається, що він просто вискочив на часинку до крамниці по цигарки й зараз повернеться. В кімнаті на вікні залишився недописаний матеріал, а в кухні на столі тарілка з улюбленими помідорами. І здається, що він ось зараз поставить своє улюблене запитання: «Хто це написав?..»
№187 01.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
