А от мені поталанило, адже я дістала книгу «Григорій Савич Сковорода (український фільософ)» Гната Хоткевича й прочитала її. Саме завдяки їй я зрозуміла суспільні настрої в Україні на початку XVIII століття, що й стали причиною формування такої особистості, як герой цього твору. Колись незалежний край усе більше занурювався в імперське болото. Селяни, котрi жили на найбагатших у Європі грунтах, бідували й нарікали на свою долю. Освіта, культура, навіть церква були неукраїнськими. Краєм керували або москалі, які відчували внутрішній спротив простих селян, або українські манкурти, які, й розбагатівши, не відчували щастя, бо по суті служили чужій державі та своєму власному шлунку. І, звичайно, Григорій Сковорода як високоосвічена й чесна людина не міг приєднатися до отих зрадників інтересів свого народу.
У нарисі Гната Хоткевича розповідається про той вплив, який мав мандрівний філософ на всіх, із ким зустрічався, зокрема на сина поміщика Томари, на Ковалинського та інших. Люди сприймали його не просто як Вчителя, а, говорячи сучасною мовою, як екстрасенса.
Цю книгу ні мій учитель, ні я не могли свого часу прочитати, бо вона була написана Г.Хоткевичем на почату століття, надрукувана 1920 року й більше жодного разу не перевидавалася. I от Валерій Дяченко, відомий харківський український літературознавець і журналіст, президент гуманітарно-літературної асоціації Г.Сковороди, разом із провідним сковородинознавцем ГЛАСУ, доктором філософії Леонідом Ушкаловим перевидали цей твір, а разом із ним подали вибрані місця з творів та листів письменника. Це завдяки їм мені, нарешті, відкрився справжній Сковорода.
А ще я повинна подякувати харківському подружжю Столярових. Ні, це не письменники. Це пенсіонери, в недалекому минулому інженери-хіміки Ганна Петрівна та Володимир Дмитрович. Працюючи в науково-дослідному та проектному інститутах, вони заощаджували на своїх не дуже великих заробітках, аби під час відпустки вирушити в туристичну подорож, у тому числі й за кордон, де свого часу бував Григорій Сковорода. Столярови не просто відвідували історичні місця, а й робили слайди.
I нещодавно в Українському культурному центрі Харкова був організований вечір «Сковородинівські читання», де Столярови показали слайди, зняті в Угорщині, Болгарії, Німеччині, Чехії. Я дивилася кадри, слухала розповідь Ганни Петрівни про знайомства Григорія Савича з видатними філософами того часу. I відчувала велику гордість за нашого геніального земляка.
А ще тоді подумалось: ні, український народ безсмертний, коли в нього є такі сини, як Сковорода. Народ наш обов'язково відродиться, коли є люди, котрi всерйоз займаються цим відродженням.
