Вочевидь, останній розіграш Кубка світу з футболу
додав аргументів прихильникам обмеження імпорту футбольних «зірок», особливо
у таких країнах, як Іспанія, Англія, Італія, Німеччина.
Достатньо згадати склад чвертьфіналістів «Cup du monde». До чільної
вісімки з цих країн, клуби яких традиційно запрошують багато футболістів
з-за кордону, потрапили, як відомо, тільки збірні Італії та Німеччини.
Англійці «вилетіли» в 1/8 фіналу, а іспанці навіть не пройшли відбіркову
стадію.
Збірні півфіналістів взагалі складалися, одні більше, інші менше, переважно
з футболістів, які грають за межами своїх країн, — у тих же Іспанії, Англії,
Італії, Німеччині, й навіть у французів більшість гравців є «легіонерами».
Варто також нагадати у зв’язку з цим, що принаймні на 4 попередніх розіграшах
Кубка світу футбольні «імпортери», зокрема збірні Італії та Німеччини,
обов’язково потрапляли до півфіналів і фіналів і двічі ставали чемпіонами.
Чи будуть національні футбольні федерації країн, у клубах яких багато «легіонерів»,
робити з цього приводу серйозні «оргвисновки», покаже час. Проте невдачі
збірних Іспанії та Англії вже стали хронічними. Адже, з одного боку, зрозуміло,
що елемент невезіння у відносно невисоких результатах, досягнутими збірними
таких країн, був присутній — зокрема Іспанія та Англія демонстрували в
основному якісну, добре організовану й цікаву гру. Однак безумовно те,
що привід для критичної оцінки їх конкурентоспроможності є, і не в останню
чергу співвідношення між експортом та імпортом футболістів у цих країнах.
