У ці дні увесь православний світ відзначав 1020-ліття хрещення Київської Русі. Подія епохальна не тільки для України. Її можна впевнено назвати й доленосною. Великі урочистості проведено на найвищому державному рівні, бо подія цього заслуговувала, адже наша держава однією з перших у Східній Європі прийняла християнство і поширила його на великий континентальний простір.
Немало доклав зусиль для того, щоб кожним громадянином держави було усвідомлено значення християнства для нашої прабатьківщини, Президент України Віктор Ющенко. І це, прямо скажемо, усвідомлення відбулося в серцях багатьох. Мільйони телеглядачів на всіх континентах також мали змогу побачити, як торжествує наш древній Київ, як з його пагорбів лунають дзвони, сповіщаючи світові про велике свято.
При всіх наших сьогоднішніх труднощах і негараздах я іноді думаю: а все-таки добре, що у нас є «гуманітарний» Президент. І треба віддати йому належне: він багато зробив і робить для того, щоб повернути народ до історичної пам’яті, до його коріння, яке з демонічною силою нищилося упродовж століть.
Історичною була і участь у торжествах Вселенського патріарха Варфоломія I з делегацією голів православних церков світу. Це внесло в життя України особливе духовне піднесення. Незабутні промови Президента України Віктора Ющенка і Варфоломія I перед Софійським собором, де 26 липня зібралися десятки тисяч людей, висвітлили світові правду про долю українського православ’я, котре в силу історичних обставин було відірване від матері-церкви, якою є для нього Константинопольський патріархат.
Дуже важким був шлях до цього дня. Віками тероризований поневолювачами український народ знайшов у собі сили і піднімається духом, який допомагають зміцнювати його святині.
Урочисте відзначення 1020-ліття хрещення Київської Русі, безперечно, повинно стати великим імпульсом до прискорення об’єднавчих процесів в українському православ’ї, якого раніше так бракувало. Закладено надійну основу для створення єдиної помісної церкви. Без неї неможливо консолідувати суспільство, динамічно розвивати державотворчі процеси, бо у нас ще з козацьких часів державні мужі завжди спиралися у своїй діяльності на підтримку національної церкви.
У нинішніх історичних умовах, коли суспільство стає ринковим і меркантильні інтереси нерідко постають над духовними, церкві доводиться також вирішувати немало проблем, і найголовніша із них — як морально зцілити людей, вказати їм істинний шлях до спасіння і високодуховного життя, щоб, за словами Григорія Сковороди, вони не перетворювалися на «домашніх звірів».
Треба віддати належне і нашому «Дню», який допоміг багатьом читачам дізнатися про значення історичної події, ролі християнства у житті українського народу, в збагаченні його культури. Ґрунтовні публікації, підготовлені невтомною Кларою Ґудзик, у різних аспектах показали, як віра допомагала йому виживати у важкі часи націєтворення, як зміцнювався його дух і що нині треба робити, щоб церква сповна виконувала свою високу місію, допомогла у вирішення посталих гуманітарних проблем, коли нові історичні виклики посилають українцям нові випробування.
