Навколо майже кожної з 19-ти національних яток на зелених схилах Співочого поля Печерського ландшафтного парку минулої суботи юрмилися небайдужі гості, пританцьовували під народні наспіви, пригощалися німецькими сосисками, корейською локшиною і більш екзотичними стравами за символічну плату. Свято національних культур «Фольклорама» проводиться вже вчетверте завдяки співпраці державних і приватних структур — Управління у справах національностей та міграції КМДА, Міжнародного добродійного фонду «Центр інновацій і розвитку», національно-культурних товариств Києва та інших організацій.
У татарському павільйоні я зустріла старійшину жіночого клубу «Ізгелек» («Добрі справи») 78-річну Рашиду Інбердієву. Пригощаючись хворостом (як виявилося, печивом татарського походження), чак-чаками з медом та іншими ласощами, довідалася, що бабуся Рашида в Україні з 1967 року, разом із чоловіком- військовослужбовцем. Більшість татарських жінок цього клубу осіли в Києві, одружившись із українськими парубками. Прізвища у них часто слов’янські, а імена й серця залишилися татарськими. Ось вони й танцюють у ансамблі, розмовляють з дітьми татарською, не забувають національну кулінарію. А історію діаспори в Україні в більш докладному викладі можна було прочитати в грунтовному буклеті, підготовленому організаторами «Фольклорами».
Четвертий рік поспіль честь України на «Фольклорамі» відстоює Міжнародне громадське об’єднання «Волинське братство», щоб, як сказали його члени, «ми не були діаспорою на своїй землі». Реконструйована ними волинська хата зустрічала рушниками й іконами, в яку міські діти заглядали, мабуть, уперше. Щорічно вони видають альманах «Волинь моя», а на святі культуру Полісся репрезентував самобутній ансамбль «Молодечки».
На «Фольклораму» мене покликала керівниця ансамблю «Німецьке джерело», режисер-постановник концерту цього свята і активістка оргкомітету Світлана Цех. Вона розповіла про ноу-хау цього року: безпрограшну лотерею для гостей і анкету, де можна оцінити прийом у різних земляцтвах.
Понад сто народів — білоруси, корейці, конголезці — хто лишень не пустив коріння в український благодатний чорнозем. Загалом зважена національна державна політика в більшості регіонів працює на позитивний імідж України. Та й не стали б земляцтва так святкувати, якби вони тут виживали, а не повнокровно жили. Тому і «Фольклорама» — не музейна декорація, а жива етнографічна творчість.
