Експансія музики «easy listening» (вона ж — «лаунж», тобто — «коктейль») в Україні продовжується, — не дуже настирливо, але без перебоїв, насамперед стараннями київського лейбла «Partija records». Нове свідчення «легкого» наступу — вихід у світ нової лаунж-компіляції під оптимістичною назвою «Легка зима’02».
Перша полегшена «Зима», однаково як і «Легке літо» з «Весною» тієї ж ваги, з’явилася минулого року. Дуже цікаво спостерігати за тим, як від збірника до збірника змінюється склад учасників і смак тих «коктейлів», які вони готують із завзяттям неофітів. Так на перших сезонних збірниках був дуже помітний вплив російських корифеїв стилю — дуету «Ніж для фрау Мюллер». «Ножі» були присутні й у своєму традиційному складі (Олег Костров плюс Олег Гітаркін), і окремо в інших ансамблях, а інші учасники збірника були чимось близьким до мультиплікаційно-психоделічної манери Кострова і Гітаркіна.
На нинішній «Зимі» назви «Ніж для фрау Мюллер» немає. Є по одній речі: окремо — Кострова і окремо — Гітаркіна (у якого свій «Ножик чупс»). Інші зірки, на зразок «Нетслов», «Nuclear Losь» чи «Весна на вулиці Карла Юхана», зовсім відсутні. Є вже відомий «Бурундук квартет», що дуже розслабляє. Однак, в цілому, укладачі збірника зробили дуже правильний і своєчасний упор на провінційні, нерозкручені таланти. Такі проекти, як іжевський « ~ 0,28», уфимський «Nasecomuss», тольяттинський «Aeronavtik Jaxxx», «Ніжне це» із Саратова, роблячи легку музику, вкладають у неї максимум вигадки, власне авторське послання, що не дозволяє їхнім композиціям перетворитися на пустопорожні одноденки. Особливо приємно тут зустріти групу «Фотомото» з України, та не з Києва, а з безнадійно індустріального Запоріжжя. Їхня «Північ» своєю тонкою меланхолією, непередаваною французькою у виконанні вокалістки Ольги Володіної, багатим звуком і витіюватим аранжуванням наповнює гордістю за рідні пенати.
Загалом, «Легка зима *02» бачиться на сьогодні найбільш вдалим продуктом «Партії рекордс»: без настирливої, костровщини, «яка швидко приїдається», без коктейльної легковажності, в усій різноманітності нової естради. Гарне свідчення того, що поп-музика повертається до блаженних часів, коли ще не вирвалися на свободу ненаситні демони рок-н-ролла.
У свою чергу, російська група «Мультфільми», яка розпочала своє завоювання України з київського клубу «Бабуїн», ні до яких джерел повертатися не збирається. Вірніше, намагається з комфортом існувати в давно прокладеному руслі. Вони випускають в Україні свій дебютний альбом «Суперприз» (записаний, до речі, частково й на київських студіях), витриманий у кращих традиціях модного підліткового року. Де потрібно — гарчить гітара, де потрібно — барабан швидко і схвильовано стукотить, подібно серцю закоханого. Загалом, усі мультиплікаційні пісні присвячені коханню стрімко дозріваючих юнаків та дівчат.
На прес-конференції у «Бабуїні» московські гості дали категоричну відповідь на традиційний російський рок з його депресивністю, суіцидальністю та іншими саморуйнівними комплексами. Настав час для більш оптимістичного погляду на світ, заявили герої. Приємний голос, енергійна, але не дуже, музика — ось складові успіху. Щоправда, в «Суперпризі» ні- ні та прогляне підозріла схожість з архідепресивним зарубіжним «Radiohead», але це вже — витрати музичного виробництва. Що б тут не співалося, — чи те, що «за нами стежать», або те, що «ми перетворюємося на отруту», історія закінчиться добре. Iнакше бути не може. Та й зовнішній вигляд групи вселяє надію на краще. Досить лише подивитися на цих чудних хлопчиків з їхніми миловидними обличчями, послухати, як млосно вони розмовляють високими голосами, помилуватися, як вони тримають витонченими пальчиками довгу коричневу цигарку, щоб проникнутися духом взаєморозуміння, який там так і панує...
Воiстину, справжнє кохання, як і справжні мультфільми, не знає меж.
Нарешті, українська група «Фактично самі» на своєму новому — тобто, дебютному, диску «Космічний вакуум» легких шляхів не шукає. Пісні у них дуже серйозні, з глибокою, буквально космічною підосновою. Одні назви чого варті: «Палеовізит», «Не страшно під космічні барабани», «Палаюче небо Венери», «Космос не пробачить помилок», «Космічна дискусія вчених», «Ракета у космос рветься» і т. ін. Таке відчуття, що ревнителі наукової фантастики нарешті прорвалися в раніше недоступні сфери сучасної музики.
Те, що вийшло в результаті, не добре і не погано, головне, — як до цього космічного натиску ставитися. «Фактично самі» ставляться з усією серйозністю, що, звичайно, їм не на користь. Звучить у результаті вельми жорстко, в стилі звукової доріжки до погіршеного косможахливчика «Чужі». Там же, де «Самі» підходять до міжпланетного пошуку більш винахідливо, а то й зовсім від нього відволікаються, результат інший. Наприклад, енергійно оброблено колядки «Радуйся, земле», чи хвацька, відривна «Колискова», чи лірична «Я знаю код» — майже готові хіти, з усіма необхідними атрибутами — легкістю запам’ятовування, виразністю і мелодійністю. Справа за малим — перейти на більш високу орбіту.
Думається, це у «Космічно ...» тобто, пробачте, «Фактично самих» відбудеться рано чи пізно. Та допоможе їм космос.
