Осінь, бурі кольори, яблуня густо вродила, але нема кому зібрати її плоди — тож вони гниють на бетоні. Це знімок Олександра Клименка, представлений серед кращих робіт XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня» під назвою «Недолюблений сад». У цьому закинутому саду в промзоні Авдіївки — біль війни. Це страждання землі — понівеченої снарядами, недолюбленої. Фотографії Олександра не просто відображають реальність — вони мають філософський підтекст. Зараз знімок із садом і ще 44 світлини про війну на сході України можна побачити на виставці «З фронтового альбому», яка близько місяця триватиме у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.
Олександр Клименко займається фотографією 42 роки, майже 30 років працює у парламентській газеті «Голос України». Вперше знімав військовий конфлікт у 1992 році, у Придністров’ї. Потім працював у колишній Югославії, Лівані, Кувейті, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Кот-д’Івуарі, Південному Судані і Демократичній Республіці Конго. Десятою у цьому переліку стала Україна.
ФОТОРЕПОРТАЖ: «Це те, що залишається в історії»
«У 2014 році я був поранений на вулиці Грушевського і в душі дуже не хотів погоджуватися з тим, що вже «відбігався», — згадує Олександр. — У мою країну прийшла війна — від загарбника Росії. Звісно, я почав її знімати. Є таке визначення — «військовий журналіст», яке мені не дуже подобається. Але доля змусила нас із колегами стати саме такими журналістами. Це наша війна, і ми не можемо кудись від неї дітись і сховатись. Наші фотографії, телерепортажі, нариси — те, що залишається в історії».
Знімки Олександра не раз були на перших шпальтах «Дня». Наприклад, ті, де перші кроки на волі українського підпільника Володимира Жемчугова, який майже рік провів у полоні «ЛНР». А робота Клименка «Союзник» отримала Приз Призів «Золотий День» на нашому фотоконкурсі у 2015 році. На знімку військовий, такий собі богатир, і маленький хлопчик йдуть побитою дорогою — тріщини на асфальті нагадують лінії життя.
Історію фото, де солдат 93-ї механізованої бригади ЗСУ лежить із розбитою головою, розповіла військова кореспондентка ТСН Наталя Нагорна, яка бачила, як створювалась ця робота: «Це був червень 2015 року. Саша (Клименко. — Ред.) і наша знімальна група приїхали на шахту «Бутівка» переночувати. Була майже восьма, літні сутінки. Раптом бачимо, як на копрі шахти незрозуміло звідки з’являється український прапор. Причому він здавався величезним. Ворог одразу помічає хлопців, бо відстань до його найближчих позицій — 100 або трохи більше метрів. Злізти з копра у той момент практично неможливо. Тоді там були «Правий сектор» і 93-тя бригада. Вони помчали прикривати хлопців, щоб ті спустились. Їм це вдається, була, може, година-півтори бою. Хлопця з фото спустили і принесли з розбитою головою. Коли його оглянули, сказали, що все нормально, просто він розбив голову при спуску. У той вечір ми дуже раділи — бо цей хлопець лише розбив голову, його відвезли у госпіталь і все буде нормально. А за місяць ми дізнались, що через кілька днів він помер у лікарні. Куля застрягла в його голові, її просто не змогли дістати... Дуже вдячна Саші, що на цій фотографії цей хлопець для мене був живий».
За словами Олександра Клименка, взагалі він знімає різні речі, має багато сюжетів з Карпат, але війна на сході загальмувала всі інші теми. «За понад три роки ця війна ніяк не змінилась. Війна — це завжди війна, — розмірковує фотограф. — Вийде — знімеш. Життя влаштоване так, що чим ти доросліше, тим менше думок: «Ах, я повинен зробити це за будь-яку ціну!». Віриш в якусь долю. Сьогодні не вдалося — вдасться завтра».
На Донбасі Олександр зробив десятки тисяч фото, є й відео звідти. Більше знімків міститься у його «Фронтовому альбомі», виданому торік. Певно, фотографу доведеться зробити ще багато знімків з фронту. Але антитерористична операція, що розтягнулась у химерну війну, не зневірила його. Олександр каже: «Моя мама, Поліна Григорівна, якій 80 років, розповідала мені про Другу світову війну, про те, як бомбили німці, про те, як бути п’ятирічною дитиною в окупації, як прийшли визволителі й інколи вони здавались страшнішими за окупантів. Моєму сину Володимиру 17 років, і він теж вже відчув війну. Отже, це наша війна. І ми переможемо».
До речі, нові знімки Олександра Клименка ви зможете побачити на XIX Міжнародній фотовиставці «Дня» — зараз якраз триває відбір робіт для неї.
