Персональні виставки київського художника Бадрі Губіанурі відбуваються нечасто. Чи тому провиною політика галеристів, чи характер самого художника, який уникає надмірної демонстративності; з другого боку, кожна нова експозиція стає хай не найгучнішою, але цілком самодостатньою подією. Надто вже несхожий Бадрі на інших, навіть у Києві, з його багаторічним розквітом неоабстрактної школи. Експозиція в «Совіарті» — це сім полотен, поєднаних колористичним лейтмотивом сірого — основного кольору в картинах Бадрі останніх років. Простір вибудувано з чітким відчуттям ритму — сірі прямокутники полотен чергуються з великими площинами білих стін. Схоже на мінімалістський музичний твір, у якому тихий, оманливо простий акорд відтіняється тривалими медитативними паузами. Несподіваним успіхом, сюрпризом виставки є встановлений посеред залу фонтан — яскраво-охриста цівка над чорною вазоподібною конструкцією. Сіре та біле стягуються до цього раптового крещендо, як до центру всієї композиції. І більше нічого не треба, навіть слів — тому в реліз замість мистецтвознавчих досліджень вписані перші рядки Екклезіаста; інші слова тут були б «суєтою суєт».
По суті, Бадрі, без гучних декларацій, здійснив щось прекрасне, театральне в найкращому значенні слова — усунув відчуження між твором і глядачем. Точніше, вмістив глядача всередину твору, бо виставку в «Совіарті» й можна вважати абсолютно цілісним витвором, зі своєю внутрішньою архітектурою та атмосферою. Тут легко дишеться й добре думається. Рідкісне місце.
