Глина — простий та водночас загадковий матеріал — тисячі років супроводжує життя людини, й недарма: згадаймо, що в Книзі книг написано, що Бог створив людину саме з неї. Нині хтось купує кераміку з естетичних міркувань або користується нею в побуті, задовольняючи підсвідому потребу в «спілкуванні» з глиною, інші отримують сенс життя через створення глиняних речей, а дехто зробив кераміку предметом своїх наукових досліджень. Очевидно, що існування всіх цих по-різному зацікавлених у глині людей сприятиме тому, що керамологія як наука та вид мистецтва існуватиме вічно — доки буде людина.
Нещодавно в Національному центрі культури «Музей Івана Гончара» презентували перший національний «Короткий академічний словник сучасних українських керамологів», який побачив світ завдяки Національній академії наук України, Інституту керамології України, Національному музею-заповіднику українського гончарства в Опішні та Міністерству культури та туризму України. Окрім того, дослідники вітчизняної кераміки розповіли про особливості чергового випуску національного щорічника «Бібліографія українського гончарства», який, за словами експертів, не має аналогів в інших країнах, та про мистецько-науковий проект — перший випуск подарункового міні-каталогу листівок «Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів». Гаврило та Явдоха — відомі на увесь світ українські гончарі з Опішні, що на Полтавщині. Вони своєю повсякденною працею з глиною, яка, безумовно, давала їм і прибуток, творили історію минулого нашої країни. Тому справедливо, що місто, в якому вони народилися, нині називають гончарною столицею України. Вже кілька років завдяки родині Пошивайлів там працює Національний музей-заповідник українського гончарства — наукова установа, яка стала провідним осередком керамологічних студій Центральної та Східної Європи.
— Книга «Народна кераміка Гаврила та Явдохи Пошивайлів» започатковує серію «Скарби українського мистецтва». У нас у задумах так презентувати українську писанку, вишивку, вбрання. Пізніше ми хочемо продовжити роботу серією «Скарби традиційної культури народів світу». Це дуже життєздатний проект, а саме видання є зручним у користуванні. По-друге, ми зможемо познайомити суспільство з експонатами, які люди не завжди мають змогу побачити на виставці, оскільки в залі неможливо презентувати всі твори митців — багато з них лежать у сховищах і часто немає особливої перспективи організувати експозицію, — сказав Ігор Пошивайло, внук Гаврила та Явдохи.
Дослідники кераміки кажуть, що майстри, які займаються цим видом народної творчості, «народилися в глині та мислять у глині». Інформацію про них науковці збирали по краплині, адже ще не так давно дослідження національної культури не віталося. Також фахівці кажуть, що внуки відомих гончарів Ігор та Олесь Пошивайли надали цьому виду мистецтва високої символічної ноти — чого до них ніхто не робив. Вони разом із науковцями досліджують мистецтво кераміки Європи, знайомляться із гончарською спадщиною інших країн та приходять до висновку, що те, що залишилося українцям, є набагато потужнішим.
— Дуже важливо підтримати все, що робиться в Опішні, та зберегти цю традицію. В мене є почуття гордості за українців, хоча нам важко: ми постійно перебуваємо в якійсь боротьбі. Нам доводиться ще й відвойовувати своє. Але боротьба зобов’язує й водночас мобілізує. Це, на жаль, парадоксальна ситуація, що ми в Україні повинні боротися за Україну. Я переконаний що та нація, яка зберігає традиції й думає, як цю золоту нитку протягнути крізь віки та нанизувати на неї нове й нове, безперечно, має велике майбутнє. Ми — одна з небагатьох націй у Європі, яка, не зважаючи на важкі умови нашого буття, має могутню духовну силу народної творчості... По суті, ми живемо в мистецькому середовищі, тому що багато з цих предметів мають прикладний характер, — сказав директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, академік Микола Жулинський.
Кераміка — це мистецтво, завдяки якому Україна має шанси зберегти свою самобутність під натиском глобалізації та процесу уніфікації нашого життя. В Європі вже давно говорять, що єдиний шлях збереження етносу — через національний образ країни, її культуру, яка має базуватися на традиції. Хочеться вірити, що українська традиція, зокрема, керамологія, завжди гарантуватиме Україні її неповторність та унікальність. Таку надію вселяє потужна наукова підтримка цієї мистецької течії в особі президента НАН України академіка Бориса Патона, головного вченого секретаря НАН України академіка Анатолія Шпака, Героя України академіка Івана Дзюби й багатьох інших подвижників української науки.
