Голубий колір надзвичайно популярний у житті та побуті. Його утилітарна функція — сертифікат чистоти, а також відчуття бадьорості. Навіть затьмарений цей колір викликає прагнення до негайного його насичення як задоволення спраги. Відслідковуючи цю закономірність, Наталія Філоненко вивела головного героя — голубий — у його природну безмежність неба. «Виставка, якоюсь мірою, — говорить куратор, — у дусі романтичних 60-х, ностальгія по магічному мистецтву, коли сенс існування відкривається не через інтелект і пристрасні дискусії, а через чуттєвість. Роботи художників у дусі мінімалізму та акціонізму, концептуального мистецтва і Art povera. Ніякої дидактичної інформації, природне оновлення, підсвідомість як метод пізнання світу. Мистецтво походить із експериментів із самим життям, де художника як алхіміка приваблюють найпростіші природні об’єкти, матеріали або явища, їхні фізичні та біологічні можливості. Художник відчуває бажання сам створити щось магічне і чарівне, відкриваючи заново природні елементи: воду, квіти, власне тіло, ліс, коней та кроликів».
Внутрішня фольклорна специфіка та своєрідність у роботах художниці Жанни Кадирової «Синій кінь» і «Голубі кролики» заряджені реальністю, а самі тварини стали милим перформансом на відкритті виставки. У тибетській релігії Бон символом п’ятого елементу «простору», «всепроникаючого виміру» є кінь, який вказує на активну природу елементу. Варто йому втекти з острова в морі посеред виблискуючої коштовності від Царя Бажань, утихомирити його може тільки однорічна дитина. Молода художниця з любов’ю заповнила нестачу синьо-голубого в білій природній окрасі коня, і він перетворився на виконуючу бажання коштовність. Відзняте прямо перед відкриттям відео як самостійний артефакт буде демонструватися на виставці незабаром, а для захисників прав тварин стане безперечним документом любовного до них ставлення. Та й кролики почували себе явно краще, ніж на куренівському «пташиному» ринку, проявляючи живий інтерес до творів мистецтва.
Ксенія Гнилицька — безперечний фаворит небесно-голубої стихії. У її фотопроекті «Голуба серія» виникає миттєвий контакт вражень із споконвічним насичено-голубим у фрагментах оточуючого нас світу реальності. Завдяки невимушеності у виборі об’єктів, чи то металеві ворота, урна чи кладовищенський хрест, досягається найбільше враження халцедонового, бірюзового, «осіннього» голубого, без якого не може бути і всієї повноти впливу на глядача бездоганної чистоти.
Робота Юрія Соломка «Штиль» із серії «Шкала глибин і висот» являє собою карту суцільного моря без кордонів і берегів. Досить сумнівна шкала глибини водного простору налаштовує на думку: а може це глибина порівняно з сірим небом, і чи море це взагалі? Пустота, що просяяла, прагне до більш глибокого осягнення «штилю» і до менш точної виразності. Настрій при спогляданні «Штилю» поліпшується майже до фізичного зникнення зморщок — ефект близький до приписуваного косметологами «голубій глині».
Прання може стати фактом мистецтва — доведено Максимом Мамсиковим. У його відеороботі «Велике прання». Віртуальний натюрморт — сині хризантеми у невидимій вазі — передають коливання невидимої пральної машини. Із заданим ритмом квіти злегка тремтять, в’їжджають і виїжджають із кадру. Якщо прискорити вібрацію за рахунок коливань кінцевої центрифуги, можна отримати ілюзію задоволення і іншого роду.
Елегантна містифікація Кирила Проценка «Гірський курорт Медео» полягає в криштально чистому повітрі і білому снігу, який існує завдяки конкретно синім тіням, що створюють об’єм гір. А нерозпізнаний літаючий об’єкт у небі створює ще й ілюзію простору, справді — «симуляційний живопис».
Багатофігурна композиція Іллі Чичкана — відбиток оголених чоловічих тіл на папері за допомогою синьої фарби — має більш глибоке історичне коріння, ніж «синій період» Іва Кляйна, який на початку 60-х проробляв подібні досліди з жіночими тілами. Коріння це у зворушливих наукових дослідах із дослідження природи Турінської плащаниці, які надзвичайно хвилювали людство.
Наталія Філоненко зазначає: «Той факт, що культура України — досі біла пляма, яка не викликає великого бажання відкрити його для світу, пояснюється швидше не якістю нашого мистецтва, а політичним та економічним становищем країни. Українське мистецтво не є якимось маргінальним, замкненим, наші художники потрапляють у ту ж ситуацію, але через «чорні сходи». Тому деякі жести тут виглядають як наївні відкриття, хоч на Заході вони інтерпретувалися б як легко пізнавана референція на 60-ті». Але ось відео одесита Гліба Катчука «Вбити Крішну» і в контексті «Голубої глини» виглядає витіювато, з невиправданою мірою ускладненості тугої ідеї.
І все ж ненароком кинута на відкритті Ксенією Гнилицькою фраза — «це все — як день народження голубого кольору» — надзвичайно точно передає атмосферу виставки і враження від експозиції, в якій ретельно дотримана чиста естетика прообразів моря і неба, як свята.
