Національний фестиваль гончарства, що відбувся у селі Опішне на Полтавщині, символізував триєдність глини, заліза та фарби. За словами організаторів, цього року дійство вперше сягнуло фестивального масштабу через розширення програми заходу. Зокрема, цьогоріч вже вдруге проводився конкурс боді-арту. «Географія робіт учасників конкурсу ширша, ніж минулого року. Представлена Сумщина, Київщина, Полтавщина, Волинь, Харківщина, Одещина, Кіровоградщина. Усього за перемогу змагалися 18 пар художників та їх моделей», — розповіла «Дню» Людмила МЕТКА, куратор конкурсу з боді-арту. Майстри-художники приїжджали в Опішне вже зі сформованими ідеями — такі умови участі, і радо ділилися ними з усіма охочими. «Для мене пов’язані з гончарством орнаменти на тілі людини — це щось новаторське і дивовижне, адже поки що таким ніхто не займався. Тому конкурс з боді-арту є для мене можливістю вивчити українську орнаменталістику, звичаї і традиції. Отож на основі цих знань намагаюся передати розписи наших предків, але вже на тілі. Цього року під час конкурсу я виконувала анімалістичну орнаментику», — зазначила Тетяна МЕТЕЛЬ, володарка гран-прі конкурсу з боді-арту у минулому році. Під боком у художників свої вироби представив і ковальський фестиваль. «Для мене ковальська справа асоціюється із історією, адже потрібно не лише шукати старовину, але і відроджувати її. Люблю займатись ужитковим ковальством, виготовляючи ті речі, що комусь будуть справді дорогими і потрібними. Опішне завжди додає натхнення, коли приїжджаю сюди, завжди з’являється прагнення розвиватися і працювати. Тут присутня якась неймовірна концентрація зацікавлення незвичайним. Мій молоток — це і є своєрідний автостоп. Не він подорожує зі мною, а я прямую за ним», — поділився враженнями Святослав ІГОРОВИЧ, коваль з міста Стрий на Львівщині.
На додаток програма фестивалю в Опішному запропонувала маленьким гостям взяти участь у дитячій акції «Щасливі долоньки», а дорослим — у спеціальних тематичних майстер-класах під традиційні фольклорні наспіви. І звісно, особливого колориту дійству надавала автентична атмосфера українського свята — традиційні вишиванки, мелодійність говірок та передзвін національних інструментів.
Вже вкотре фестиваль зібрав справжніх поціновувачів глини. Опішня для багатьох асоціюється зі своєрідною гончарською Меккою. Саме тут глина набуває сакрального значення, яке міститься у самому процесі творення — від місива до керамічного виробу. Цей особливий зв’язок із глиною відчули всі, починаючи від дорослих і закінчуючи дітлахами, що бігали із щойно виробленими свистунцями, вихваляючись перед батьками. І саме тут глина демонструє свій історичний набуток. Наприклад, історією розвитку димленої кераміки охоче ділився Сергій ІВАШКІВ, гончар, член Спілки народних майстрів України: «Димлену кераміку виробляли на Львівщині, у селі Гавареччина, Золочівський район. У радянські часи ця кераміка занепала — тоді залишилося лише два майстри. Туди до них з Червонограда приїжджали ентузіасти, які були небайдужі до гончарного мистецтва. Вони звернулися до майстра Мар’яна Богусевича і попросили поділитися його своїм вмінням. Гончар погодився за платню — машину вугілля. Таким чином це ремесло перекочувало до Червонограда. І зараз розвивається димлена червоноградська кераміка. Сьогодні у цій сфері працюють понад 20 майстрів».
Для гостей з-за кордону гончарське мистецтво є своєрідним брендом цікавої і самобутньої України. «Я відкриваю для себе вашу культуру і бачу відмінності у всьому — мова, письмо, їжа, малюнок, музика. Звісно, що іспанська кераміка відмінна від української. Тут важливо звернути увагу на форму, орнамент, техніку. Проте маємо єдиний вектор — звернення до давнього мистецтва», — зазначив іспанський кераміст Хав’єр МОНШАЛЬБАТЬЄ. Цього року він вперше приїхав до України і відразу ж потрапив на фестиваль до Опішного, який здивував його ярмарком і надзвичайною фольк-музикою. «Моїм найбільшим відкриттям цього фестивалю було те, що я побачив справжнього козака. Знаєте, у дитинстві мені доводилося читати різні розповіді про цих вільнолюбних людей. Мене захопила їхня жага до свободи, любов до відкритого простору, отож українці мають свої авторитети», — поділився враженнями пан Моншальбатьє.
Цікаво, що міжнародна мапа учасників, окрім західного вектора, розширюється і на схід. «Тут чудова атмосфера. Не менш цікаво спостерігати за гостями, не кажучи вже про фестиваль. Як вони одягнені, як вони радіють та святкують», — зазначила москвичка Олена ШАБІНА, яка вже вдруге побувала на фестивалі і планує надалі не зраджувати цій традиції.
Дуже важливо, що фестиваль гончарства в Опішному попри те, що позиціонує себе як національний, розмикає державний кордон, відкриваючи гостям з іншим країн автентичну і водночас модерну Україну, тому що керамічне мистецтво — живе. Глина у вмілих руках легко перетворюється на унікальний український бренд. Адже ті, хто вперше спробував магічний ритм гончарського круга, тримав руками щойно вироблену форму, назавжди залишиться у цьому маленькому глиняному космосі.
