У Торгово-промисловій палаті глядачам показували свої вироби майстри з України, Росії, Дагестану та В’єтнаму: від складених ножиків до шабель та крисів. А також працювало так зване «Містечко митців», де прямо на очах публіки майстри нагострювали на спеціальних каменях леза ножів, вирізали дерев’яні рукоятки та шили піхви.
Утім, спробувати себе у ролі майстра мало хто наважувався. Натомість чимало охочих роздивлялося експозицію крисів «Холодна зброя Малайського архіпелагу», надану на виставку приватним колекціонером. Ці криси були виготовлені індонезійськими майстрами ще у ХVІІІ — ХІХ століттях. Їхні леза, на відміну від традиційних ножів, не прямі, а хвилеподібні, а рукоятки виготовлені з рідкісних порід дерев або цінних металів і часто зроблені у вигляді фігурок тварин.
— Унікальність цієї колекції у тому, що індонезійські криси мало поширені в Україні, а їхній вік — від 100 до 200 років, — розказав «Дню» хранитель колекції Артем Дерев’янко. — Якість та майстерність роботи зброярів, які робили ці криси, була на дуже високому рівні, якому могли б позаздрити нинішні митці. На виставку ми привезли криси з островів Ява, Малі та Суматра. Зовні вони відрізняються один від одного оформленням рукоятки. Якщо яванські ножі прикрашені дорогоцінними металами, то полінезійські кинджали мають фігурки божества, а на суматранських часто зустрічається стилізована фігурка папуги або людини.
Наслідуючи своїх попередників, деякі українські зброярі теж використовують ювелірні прикраси в оздобленні ножів. Так, майстер Юрій Кульбіда виготовляє авторські ножі вже понад 20 років, а як оздобу використовує смарагди, діаманти, срібло, біле золото... Відповідно і коштує така річ недешево — від 300 до 15 тисяч доларів, а то й більше. Леза ножів майстер виготовляє з дамаської сталі. Як пояснив Кульбіда, вона поєднує тверді та м’які метали, за рахунок чого ніж виходить водночас і гнучким, і твердим, і пружним. Рукоятки ж робить із африканських дерев, які купує за досить високими цінами. Наприклад, один кубометр чорного дерева коштує 220 тисяч гривень. Але зброяр не скаржиться: його продукція має високий попит серед українців. А в колекції Юрія Кульбіди є майже все, навіть ніж, що ріже скло.
— Свій перший ніж я зробив ще у 14 років, — продовжив Ю. Кульбіда. — Як колишній спортсмен-мотогонщик, усе життя мав тягу до металу. А нині поєднав своє хобі з роботою, від чого отримую задоволення. Серед моїх колег я був одним із перших, хто отримав офіційний дозвіл від правоохоронних органів на виготовлення ножів. Нині займатися цієї справою не складно, єдине, що утруднює роботу — кожен ніж треба здавати в інститут криміналістики України: тут його перевіряють, чи не належить він до холодної зброї, після чого дають дозвіл на торгівлю.
Окрім ножів у готовому вигляді, відвідувачі виставки могли подивитися на процес їхнього створення: як вирізається рукоятка з дерева, нагострюється лезо або ж гравіюються піхви для шабель. Так, заслужений діяч Республіки Дагестан Руслан Зуєв вирізав штихелем фігурку коня на металевій рукоятці. За словами майстра, цю рукоятку він готує для бойової шаблі. Після вирізьблювання узору він його відшліфує так, що зображення коня буде чорним, а рукоятка збереже колір металу.
Аби зацікавити виставкою ножів не тільки чоловіків, а й жінок, організатори заходу запросили сюди шеф-поварів одного з японських ресторанів Києва: вони провели майстер-клас з виготовлення суші, а заразом показали, наскільки важливо мати у домашньому господарстві ножі різного призначення. Так, кухарі одним ножем нарізали сьомгу для суші (спочатку розрізали рибину вздовж хребта, а потім нарізали філе сьомги на довгі прямокутні шматки — без спеціального ножа цього не зробиш, запевняли кулінари), другим нарізали овочі, а третім — уже готові суші. До речі, такі ножі на виставці теж були.
