Сьогодні в «Гучномовці» — розповідь про один із найцікавіших українських незалежних рок-гуртів «NAMELESS» (Тернопіль), рецензії на нові диски знаменитого санкт-петербурзького «НОМа» й маловідомого, але обдарованого українського колективу індустріального року «Сурма». Всі зауваження, уточнення та коментарі читачі можуть надсилати за адресою [email protected].
Революція безіменних
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ГУРТ «NAMELESS» ВІДРОДЖУЄ ДУХ ШІСТДЕСЯТИХ В ОДНОМУ ОКРЕМО ВЗЯТОМУ МІСТІ
Коли в Лондоні 1967 року Міжнародний конгрес із діалектики визволення висунув гасло «негайної революції в свідомості», Радянський Союз святкував 50-річчя Жовтневої революції й переходив на п’ятиденний робочий тиждень. Революційне завдання зміни свідомості, що торкнулося всіх сфер мистецтва на Заході та в Америці, не зуміло тоді пробитися за «залізну завісу» й гідно протистояти ідеологам комунізму.
— На мій погляд, наші громадяни повинні пережити те, що переживала Західна Європа й Америка в 1960-ті. Те, чого ми були позбавлені. 1960-ті роки в історії людства — дуже душевний і цікавий період. Зі свободою в громадянській свідомості стала з’являтися свобода і в мистецтві, — вважає Зорян Бескоровайний, лідер тернопільського гурту «NAMELESS».
Гурт було утворено 1992 року, й він є одним із найстарших і найвідоміших у Тернополі колективів. За основу своєї творчості «NAMELESS» взяли естетику 60-х років ХХ століття. Їхні виступи відрізняються оригінальним звучанням і нестандартними музичними знахідками. Назва взята з роману Урсули Ле Гуїн «Чарівник Земномор’я» і якнайкраще підкреслює основну позицію групи — бути максимально самодостатнім у творчості, не будучи залежними від віянь шоу-бізнесу. Тобто, для кон’юктури вони незручні тим, що комерційним структурам за довгі роки існування групи так і не вдалося вмістити їх у певні рамки стандартів. У них немає прозивного імені, яке могло б сподобатися діячам маскульту.
«NAMELESS» одними з перших на українській сцені почали експериментувати з перформенсами та відео-супроводом концертів.
— Ми вважаємо, що в людини, яка прийшла на наш концерт, повинні бути задіяні всі її рецептори, — розповідає Зорян. — Ще в першій половині 1990-х ми виступали в кінотеатрах і показували фільми через кінопроектор. Пізніше, вже в 2000-х, на фестивалі «Рейвах», в організації якого ми брали участь, були задіяні спеціальні інсталяції, які впливали на зорове сприймання. Також ми наймали волонтерів, які ходили залою в боа й лоскотали ними глядачів. Ввели в дію максимальну кількість людських рецепторів: слух, зір, тактильні відчуття. Глядачі в міру бажання включали й смакові рецептори — пили пиво, наприклад. Фестиваль «Рейвах» був мультикультурною акцією, в якій знаходили місце для літератури, театру, музики, живопису, перформенсу.
Культурна революція 1960-х на Заході, з її принципом впровадження мистецтва в життя, відбилася в синтезованих формах творчості: хеппенінгах, «розгорнутому кіно», «кінетичному мистецтві».
Саме тоді з’являється феномен «нового театру», який трактує п’єсу як результат колективної гри та спрямованого на руйнування звичної структури сприймання. У 1960-ті був чітко виражений акцент на «матеріал», із якого зроблено твір, а не на його зміст, і почалися глобальні інтеграційні процеси між різними видами мистецтва. Подібне протягом усього часу свого існування намагається розвинути в Тернополі «NAMELESS». Це відбувається не лише тому, що музикантам групи цікава західна культура 1960-х. Зорян вважає, що умови в місті стали створюватися відразу після Другої світової війни, коли в зруйнованому Тернополі, який втратив майже все своє населення, наново стала створюватися мікрокультура міста.
— Це плавильний казан, в якому намішані найрізноманітніші культури. США — це ціла країна така, а в нас Штати у вигляді невеликого західноукраїнського міста, — говорить Зорян.
У Тернополі за 17 років творчої та громадської агітації «NAMELESS» з’явилося чимало самобутніх гуртів: С.К.А.Й., ТI, ЩО ПАДАЮТЬ ВГОРУ, ОрАндж. Лідер «NAMELESS» дуже радий такому сплеску в рідному місті, якому він та його група чимало посприяли. І ще Зорян вважає, що в цих групах немає епігонства і те, що вони роблять, — дуже щиро. Як у 1960-х, естетика яких тоді обійшли Радянську країну.
Питання: — Ти вважаєш, що у вас у місті відбувається те, що об’єднує ідея естетики 1960-х? Незважаючи на те, що групи грають різну музику і на те, що далеко не всі з ідеєю 1960-х товаришують, проте здійснюють дії в дусі 60-х.
— У нас немає такого, щоб музиканти один одному заважали. У нас дуже хіппівська атмосфера в місті, — усміхається Зорян.
Існує ще одне переконання в музикантів групи, яке ріднить її з нонконформістами 1960-х. Це — певні способи реалізації свого натхнення й абсолютне небажання їх міняти відповідно до вимог кон’юнктури.
У 1960-ті роки західна культура протесту стала найбільш послідовним і переконаним противником філософії «суспільства споживання». Визнання невиразності стану норми як чогось усередненого, надміру не вираженого й такого, що виявляє себе лише там, де хтось відхилився від загального в бік індивідуальності, привело до усвідомлення цінності кожної окремої особистості й послужило поштовхом до початку еклектичного відродження. У 1960-ті роки виникла «нова реальність», і мистецтво натхненно використало її образи.
1997 року «NAMELESS» стали дипломантами фестивалю «Червона Рута». Це звання давало їм можливість виступати на більш дорогих концертних майданчиках, їздити на гастролі, брати участь у гучних культурно-масових заходах. Лише було одне «але» — групі потрібно було прийняти правила гри у шоу-бізнесі.
— Коли з нами почали спілкуватися великі люди, то їм дуже скоро стало зрозуміло, що ми якісь неправильні, — розповідає Зорян. — Що таке шоу-бізнес? Це базис, яким є певні групи, і надбудова, яку складають паразити, які намагаються на чужій творчості заробити собі славу й гроші. Ось простий приклад: написала група пісню й хоче зіграти її завтра в концерті. А ось за законами цієї надбудови таке робити не можна, а можна лише після того, як надбудова видасть реліз. І музиканти, доки не випустили альбом, змушені з концерту в концерт грати стару програму.
Ми ось тому й концерти собі часто самі організовуємо.
Питання: — І це вас не напружує? Бо багато з музикантів — люди творчі й вважають, що вони нездатні цим займатися. Вас, виходить, це не напружує саме тому, що ви самі знаєте, як вам потрібно?
— Організовувати концерти — це також частина нашої роботи, і від цього не відчувається тяжкості. А важко для мене було б тоді, коли мені б сказали, що грати ми повинні так, виступати в такому-то режимі та орієнтуватися на DEEP PURPLE та IRON MAIDEN. А організація концертів — це ті ж реалії творчості.
Ось так живе й творить у Тернополі заряджений духом 60-х гурт «NAMELESS». До речі, одна з перших україномовних груп у місті. Бере участь у концертах і фестивалях, серед яких: «Рок-Екзистенція», «Нiвроку», «Рейвах», «Тернопільська Присутність», «Уніж-фест». Записує альбоми: «Грип» (1996), «Апокалiпсис Артіма» (1998), «Повний...» (2000), «Живий В Довженка» (2002), «Щось Сталось У Лiсi» (2007), «Живий В Тернопiльськiй Фiлармонiї» (2008). Зараз ведеться робота над новим альбомом, у якому буде використано пісні з концертної програми «Повернення Чорних Мольфарiв».
Концерти «NAMELESS» — це музика на основі блюзу та психоделії з елементами шугейзінгу — стилю, який передбачає використання великої кількості гітарних та синтезаторних ефектів . Серед музичних захоплень групи — THE VELVET UNDERGROUND, PINK FLOYD, THE FIERY FURNACES. У концертах використовуються спеціальні відеосюжети. А зустрічають глядачів біля входу до клубу або концертної зали симпатичні рукотворні афіші, зроблені вокалісткою групи Світланою Фроловою. А ще музиканти вважають, що якщо слухачеві сподобалася їхня музика, то в ньому, безсумнівно, є щось від них.
У «NAMELESS» є блог в інтернеті й співтовариство на сайті «Вконтакте», де можна почитати свіжі новини про гурту та скачати їхню музику.
Відомо, що контркультура з’являється як заперечення застарілих культурних форм і виникає тоді, коли офіційна культура вже не в повній мірі відповідає реаліям нового часу. «NAMELESS» не застосовують до себе термін «контркультура», але своєю творчістю та діяльністю всіма силами стараються відродити дух 1960-х в одному окремо взятому західноукраїнському місті.
Мертвий індастріел
У контексті відомого агітаційного гасла «Країну врятує нова індустріалізація» вельми актуальним виглядає альбом загадкового київського гурту Surma під назвою «Allocutio» («Звернення»), що його випустив нещодавно тель-авівський інді-лейбл «The Eastern Front» накладом триста копій.
Представники дуже рідкісного на вітчизняній музичній сцені напряму martial industrial (індастріел на військову тематику) Surma — той приємний виняток, коли рецензентові можна зосередитися безпосередньо на сорока хвилинах продукованих гуртом коливань повітря і не зважати на перипетії творчої біографії артистів, адже про цих артистів йому не відомо геть нічого. Перше враження від прослуховування: перед нами палімпсест; автори надто добре вивчили класичні твори креаторів стилю. В межах однієї композиції можна зустріти і симулятивний романтичний фашизм ранніх Laibach, і жвавий прифронтовий гармидер Der Blutharsch, і неофолковий білий шум Death In June; а за характером роботи із запозиченим позамузичним матеріалом групу можна порівняти з проектом Єгора Лєтова «Коммунизм», платівка «Сатанизм», наприклад. Наповнення альбому традиційне для martial industrial: тривожний гуркіт ембіенту із звуковими подряпинами, мілітаристичні марші, вкраплення текстових фрагментів — центральною композицією такого кшталту на диску є «Men Among The Ruins» («Люди посеред руїн»). Філософське тло — кінець Історії, пост-людство, негативізм — спільне з багатьма командами цього напряму. Родзинку додавали за допомогою українського контексту: «підкладкою» для індустріальних музикувань гурту (варто зазначити, досить кволих) слугують уривки з якогось національно-визвольного телеепосу.
Так, індастріел групи Surma кволий, але це ж можна інтерпретувати як дотепний відбиток нагального стану вітчизняної металургічної галузі. Мертвий індастріел «Сурми» — це музика зупинених верстатів, рейвах порожніх цехів, стогін закинутих копалень, ба навіть своєрідний гімн так званої економічної кризи. Звичайно, розвиток індастріелу як явища зупинився 1981 року із розпадом легендарних британців Throbbing Gristle, маю підозру, це сталося ще до народження учасників «Сурми»; але вчасно виринути з межичасся — теж мистецтво.
Альбом отримав непогану пресу від закордонних тематичних мережевих видань. Але мені здається, це, за великим рахунком, данина екзотичності походження продукту, а не його акустичним якостям. Принаймні, обізнані з музичною спадщиною п’ятьох-шістьох адептів напряму навряд чи щось нове почують. Необізнаним же — раджу. Суть схоплено вірно.
«Острота сознания, зрения и слуха»
Новий альбом гурту «НОМ», московська презентація якого пройшла 9 жовтня, доїхав до Києва двома тижнями раніше. Робота примітна ще й тим, що для її запису музикантам вдалося зібрати своєрідний dream team колективу за всі роки його існування. Участь у створенні платівки брали засновники «Неформального объединения молодежи» — Сєргєй Кагадєєв та «золотий голос Женевської опери» Алєксандр Лівєр.
Диск «Превыше всего» торує собі шлях до слухача у звичний для «Новых основателей мира» спосіб — доведенням до абсурду вербальних сиґналів соціуму, ненапруженою грою в підміну сенсів. Приміром, перша композиція звітного альбому — «Миротворцы» — є фактично конспектом кремлівської пропаганди, і, гадаю, цілком природно звучала б з вуст «Идущих вместе» на марші. Тут тобі й панслов’янський шовінізм, і негація західних цінностей («говённому доллару место в сортире», «сравняют с землей Диснейленд обезьяний») — основні позивні на місці. Але «НОМ» не був би «НОМом», якби не залишив простір для інтерпретації — ця й контекстуально близька до неї пісня «Гимн новой России» (старий Міхалков їх помітив і, йдучи до гроба, благословив) виконуються настільки побожноІ, що сумніви зайві: перед нами жорстокий стьоб. Деякі ключові слова єднають, на мою думку, нову платівку «НОМа» з «опричницькою» епопеєю Владіміра Сорокіна.
У новому альбомі «НОМ» продовжує розвиток своїх улюблених тем: тут ми подибуємо й пародію на антисемітизм, й побутове пекло жлоба, себто «маленької людини», атакованої забобонами («Помпом», «Ночь разума», «Подшиток»), й відносно периферійні раніше мотиви «зоряних війн», актуалізовані, очевидно, роботою над саундтреком до нового «НОМ»-фільму в жанрі космічної одисеї.
Тексти гурту як завжди претендують на афористичніть. Приспів пісні «Энтузиасты», присвяченої працівникам прилавка («а вместо сердца — клетчатый баул») має всі шанси піти в маси.
Кожен новий альбом «Не Очень Молодых» був помітною подією й в 90-ті. У 2000-ні їхніх релізів чекають як одкровення. Уже за гарячими слідами можна констатувати: дочекалися. Мазлтов.
