«Жіноча громада» оголосила всеукраїнський конкурс «Мій батько»
Хто проти, щоб більшало у нас свят — добрих і різних? Ніхто. Радість і святковість — великий дефіцит. Ще ніяк не можемо розібратися серед жінок — чи потрібне їм і залишається непохитним свято Клари Цеткін і вічної весни, чи (страшно помислити) ні. Або чи слід записувати геть усіх чоловіків у Червону армію 23-го лютого?.. І взагалі — чи можуть бути свята без політики?
І от я йду до Золотоворітської, 6 — до тих, хто вже запровадив нове свято — День матері, а зараз готуються до того, щоб за логікою і серцем був у нас і День батька.
Інтерв’ю із головою Міжнародної організації «Жіноча громада» Марією Драч. (Від неї я довідуюсь, що ще задовго до державної незалежності саме українська жінка була у відносній незалежності особисто і мала навіть шлюбний контракт з чоловіком, який захищав її права, майно). І от тепер одна з українських матерів разом з громадою хоче започаткувати День батька.
— Скажіть, пані Маріє, а чи є таке починання — День батька — в інших країнах?
— Є. І в Америці, і в Польщі, i в Канаді. У багатьох країнах. Чомусь частіше свята відбуваються у червні. Дуже гарно і широко святкуються. І ми хочемо зробити так, щоб у цей день в Україні скласти подяку батькові. За те, що він дав нам життя. Що він є.
— Як ви офіційно дієте?
— «Жіноча громада» звернулася до Президента України, аби друга неділя червня стала Днем батька. І ми хочемо, щоб у цей день кожна українська дитина від місяця до N років згадала свого батька.
— А як ви йдете назустріч цьому святу?
— Ми оголосили всеукраїнський конкурс «Мій батько». Перш за все до конкурсу запрошуються всі українські діти. Ми вже одержуємо багато літературних (прозові, поетичні), музичних, образотворчих творів про Батька. З усієї України. Від малих і старих. Адже дитина не має віку. Нам написали і бабусі, яким по вісімдесят років, про свого тата. Це — акція для всіх.
— Я тільки продивився пошту — малюнки і листи від дітей. Пишуть і ті, що не мають батька, але хочуть мати. Ось кілька рядків.
— «У мене немає батька, але я хочу про нього написати»... «Я хочу написати про батька своєї подруги, щоб і мій був такий»... «...У мого друга — батько такий собі — метр у кепці. А як він про нього написав: і сильний, і великий, і веселий». ...Батько є батько. Без нього — важко. Він — великий.
— У якій формі ви, пані Маріє, плануєте зібрати ці листи й почуття?
— Ми хочемо видати після конкурсу книжку «Мій батько». З листами, малюнками, поезією, прозою дітей і дорослих. І просимо допомогти нам це зробити добродіїв-меценатів, які є батьками чи будуть такими.
— Я і, мабуть, газета «День» радіємо і будемо чекати нового свята. Якщо б, скажімо, раз на рік наші спадкоємці підходили б до тата і казали: «Батьку, спасибі тобі за те, що я є. І що я є з тобою».
— Якщо нехай 1% українців у нове свято згадає свого батька — це дуже багато! А може, буде й більше. Ми хочемо повернути на Україну культ батька й матері. І запрошуємо приєднатися до цього.
Роботи на конкурс «Мій батько» просимо надсилати за адресою: м. Київ, вул. Золотоворітська, 6, «Міжнародна жіноча громада».
