Машенька, як і багато вуличних собак, була загальною улюбленицею в одному з гаражних кооперативів у Києві. Багато хто приносив їй ласощі, чесав пузо, обдаровував посмішкою і добрими словами. Зустрічалися, звичайно, й ті, хто не любив тварин і гнав Машу від себе подалі. Відчувши фізичний біль від руки людини, Машенька ніколи не огризалася, не кусалася і не мстила кривдникові, а лише обходила його гараж стороною, в душі переживаючи біль і приниження.
Маша була дуже хорошою мамою своїм діткам, які з’являлися у неї по два рази на рік. Деяким із них щастило в житті й вони знаходили дім і господарів, деякі гинули під колесами авто в рідному кооперативі чи не виживали. Ось і було вирішено, після чергових пологів відвезти собаку до ветеринарної клініки на стерилізацію.
У клініці Машуню розмістили в стаціонарі на другому поверсі, там були й інші собачки. Прийняли новеньку дуже добре, всі подружилися. Маша була, природно, дещо злякана, оскільки обстановка для неї зовсім не знайома й пахне дивно, і люди в зеленій формі, адже вона ніколи не вибиралася за межі свого «дому». Передбачити лихо, яке станеться пізніше, ніхто не міг! Коли в стаціонарі не було ні лікарів, ні відвідувачів, відважна Маша вирішила повернутися додому в рідний кооператив, виплигнувши на підвіконня і відкривши вікно, зробила крок з нього вниз, в голові на той момент була лише одна думка — потрапити на вулицю, а там би вона швидко знайшла дорогу до свого кооперативу, але на землі лапи раптом перестали слухатися і Маша впала. Усі спроби піднятися були марними, але вона продовжувала повзти, не звертаючи увагу на біль. До неї підбігли перелякані лікарі клініки, узяли на руки й понесли назад у приміщення, викликали її куратора.
Як же Машенька рада була бачити знайоме обличчя! Підхопивши дівчинку на руки й закутавши в ковдрочку, як дитя, Машеньку повезли на рентген.
Результати рентгена на той момент здавалися вироком. Але здаватися ми не збиралися! Ми звернулися до чудового собачого лікаря. Операція була довгою і важкою, потім місяць гіпсу на лапках. Через 1,5 місяця прийшов час виписуватися. Куратор забрала собаку й відвезла не в кооператив, а на перетримування — тимчасовий дім.
Відтоді минуло три місяці. Машенька повністю одужала, лапки зрослися добре, навіть не скажеш, що ще недавно була загроза залишитися калікою на все життя. Маша дуже радіє життю. Вона обожнює прогулянки на свіжому повітрі. Але на перетримуванні немає можливості багато гуляти з нею, тому Маша, вийшовши на двір, сідає під деревцем і з цікавістю розглядає все довкола, думаючи про щось своє. Вона мріє про те, що одного дня до неї підійде людина, яку вона постійно бачить уві сні, але ніяк не може описати її, щоб допомогли знайти її, адже не говорять собаки людською мовою... Людина підійде й вона відразу ж її впізнає, а вона притисне її до себе й ласкавим голосом скаже: «Ходімо додому, Машенько! Як довго ми тебе шукали...»
Якщо ви знайшлися і готові розділити свій дім з цією чудовою і відважною собакою, зателефонуйте кураторові, вони з Машею дуже чекають на вас: 050-351-41-70, Вікторія і собака Маша.
«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (helpdog.kiev.ua) — висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, котрі потрапили в біду, і змінити їхнє життя на краще.
