Ісландський актор Томас Лемаркі, який скуштував слави завдяки фільмові Дагура Карі «Ной — біла ворона», приїхав до Києва на запрошення компанії «Артгаус трафік», яка організувала в Україні фестиваль «Дні скандинавського кіно». І хоча Томас, незважаючи на те, що в його жилах тече не лише ісландська, але й гаряча французька кров, виявився по-скандинавськи холодним, не дуже балакучим співрозмовником, наш кореспондент все ж ризикнув поставити йому декілька запитань.
Томас і справді здатний уразити уяву охочих до розмов журналістів. Наприклад, на запитання, як сприйняли його участь і успіх у «Ної — біла ворона» батьки, він тільки і спромігся, що видавити з себе: «Добре сприйняли». І не став розводитися з приводу того, що його батько також знімався в картині Дагура Карі; більше того, свого часу був педагогом режисера. Адже в цих фактах міститься можливість розповісти купу цікавих історій.
Але, як би там не було, Томас все ж виявився більш відкритим до спілкування, ніж його герой — замкнутий, похмурий підліток, який перебуває в антагонізмі з природою і соціумом. Ця нелюдимість Ноя, який опинився в ролі ізгоя, режисерові і актору була потрібна, передусім, щоб зробити зримою ідею і своєї власної незалежності і винятковості в цьому світі — ідею, якою притаманно хворіти в молодості. Проте, в соціальному плані герой фільму якраз є типовим представником свого покоління. Не приймаючи встановлені в суспільстві правила гри (ті, які його не влаштовують), начебто дають Ною право потроху красти. Вигрібаючи дрібні гроші з ігрового автомата, він, природно, не хоче ані вчитися, ані працювати, інтелектуальні зусилля йдуть на мрії про теплі тропічні краї, які закінчилися безглуздою спробою втекти з холодного, покритого снігами острова. Так що нічого виняткового в його поведінці (принаймні, щодо нашої молоді, яка конфліктує з родиною і школою), я не побачив. А тому насамперед спитав актора, наскільки Ной оригінальний для сучасної західної соціальної ситуації?
— Одне з головних запитань, які виникають у цьому фільмі, чи є Ной генієм чи ні. Це — загадка. Я все-таки вважаю, що він геній, але в тому маленькому містечку, в якому він живе, ніхто цього не розуміє. Якби він народився у великому місті, то, можливо, знайшлося б місце, де б він себе виявив. Його проблема в тому, що його не розуміють.
— У мене є сумнів, що продемонстрованого Ноєм уміння зібрати кубик Рубіка і зламувати ігрові автомати досить для підтвердження його геніальності. Наскільки проблема нерозуміння актуальна для тієї ж Ісландії?
— Завжди існувала ця проблема, і щодо цього фільм дуже універсальний, навіть не можна сказати, що він ісландський.
— Яка аудиторія в цього фільму, чи його дивиться молодь?
— На жаль, фільм бачило не дуже багато молоді. Але дехто з тих, хто його подивився, приходили до мене і дякували за картину, оскільки вони переживають подібні проблеми. Мені було приємно з ними спілкуватися.
— А ваш глядач також далекий від артгаусного, неголівудського кіно?
— Так, в Ісландії, коли почули, що «Ной…» отримав багато призів і мав успіх на багатьох міжнародних фестивалях, вирішили, що це якийсь особливий європейський фестивальний фільм, і тому не дуже добрий. У нас молодь вважає, що артгаусне кіно не дуже цікаве, а це означає, що його не варто дивитися.
— Чи складно в Ісландії зняти фільм?
— Якщо ви хочете зняти кіно, потрібно звернутися до спеціального державного фонду і попрохати грошей. У нас у кооперації з іншими країнами пересічно за рік знімається 4 — 5 фільмів. Студії в Ісландії невеликі, вони займаються в основному зйомками реклами. Важливо пам’ятати, що населення Ісландії становить лише 280 тисяч — це невелике місто на Україні.
— Щось змінилося в твоєму житті після того, як ти знявся в цьому фільмі?
— Я відвідав уже понад десять фестивалів, для мене відкрилося багато нових дверей, коли я перебуваю в Ісландії, то люди мене пізнають на вулицях. Але наша країна така маленька, що кожен другий там є зіркою. Щоправда, зараз я переїхав до Парижа, тому мене вже ніхто не пізнає.
— А Париж — місто, в якому подобається жити?
— Я хочу жити там, де є море, гори і обрій.
— Тепер тебе запрошують до інших картин, які чинники є визначальними при виборі ролі?
— Важливо, які емоції ти відчуваєш, спілкуючись із режисером. Я не дуже вірю в те, що є великі актори, великі режисери. Вони великими стають, коли зустрічаються в роботі і разом створюють щось велике. Я не хотів би зніматися в кіно, яке існує лише для заробляння грошей.
— На прес-конференції ти говорив про те, що боїшся порівнювати себе з героєм, оскільки можна втратити себе. Чи ти дійсно віриш, що самопізнання здатне викликати втрату індивідуальності?
— Коли я починаю працювати, то мені дуже цікаво збагнути вдачу свого героя. Але говорити про себе і про вдачу героя мені нецікаво.
