«...Их у нас гораздо больше — вспомните о них». Пісня про хороших людей. Про них дійсно є що пригадати цими днями.
Я писав про Наталю Переверзєву, яка на тривіальному конкурсі краси раптом «штовхнула» таку промову про нашу рідну країну! Потім з’ясувалось, що промову вона писала сама і з ніякими агентами не радилася. Та і який модельний агент порадить красуні написати текст про злиденну розграбовану Росію? З таким текстом кар’єру не зробиш. Наташа не виграла цей конкурс. Але виграла щось більше, ніж бутафорську корону.
А трохи пізніше знайшлася ще одна хороша людина в наших рядах — суддя з Петербурга Віталій Барковський. Йому треба було розглядати комічну, безглузду, а по-своєму — і ганебну справу. Позов диваків з так званої Профспілки громадян Росії до співачки Мадонни. У цих членів профспілки щось не те з головою, скажімо так. Але суд вони вчинили серйозний. І головне на найактуальнішу тему боротьби з усілякими гомосеками. А в Пітері така боротьба — мейнстрим, офіційна ідеологія під крилом «губернатора-жлоба».
Засідання декілька разів переносили з причини звісно ж зрозумілої — відсутність «відповідачки». «Позивачі» збиткувалися як хотіли. І хоча на концерті з дев’яти був присутнім лише один, їхні жахливі моральні страждання було оцінено в 333 мільйони рублів. А коли розгляд по суті все ж розпочався, вони окрім пропаганди одностатевого кохання звинуватили Мадонну в підриві демографії та зниженні обороноздатності.
Суддя Барковський цілком міг культивувати цю маячню скільки душі завгодно. Призначати дедалі нові засідання, робити експертизи, викликати свідків і таким чином давати нікчемним в усіх сенсах людям хизуватися на арені цього цирку, а властям показувати, який він корисний і старанний захисник маячні, що вважається в Пітере законом.
Але суддя Барковський несподівано виявився не таким суддею, як усі. Він виявився нормальним суддею. Який зумів прийняти єдино можливе рішення навіть в умовах неможливого законодавства. Витративши на це одне-єдине засідання. Але не обмежившись скупою констатацією того, що маячня вона і є маячнею. У Барковського виявилося ще і хороше почуття гумору, і він не відмовив собі в задоволенні пожартувати над громадянами з «профспілки».
Завдяки Барковському судове засідання вийшло захоплюючим, смішним до сліз і блискучим по суті. Сказавши окрім усього іншого, що дехто бачить фалічний символ навіть у ковбасі, що обійми і пристрасні поцілунки чоловіків в Петербурзі в день Військово-морського флоту нікого з позивачів чомусь не бентежать, що ніхто з них не надав довідки про моральні страждання з точним ступенем їх тяжкості, Барковський не просто ошелешив скаржників відмовою в задоволенні позову, він їх самих оштрафував — і на які чудові суми! 22 тисячі 22 рублі 22 копійки і 16 тисяч рублів 16 копійок. Хороший суддя. Молодець!
Звичайно, це не подвиг. І справа ця не рівня, скажімо, процесу ЮКОСа. Але тим простіше було судді прийняти таке ж рішення, які приймають тисячі суддів у всій країні. Що ухвалюють сміхотворні вироки, всупереч здоровому глузду, логіці, фактам і просто нормам закону. Судді не бояться бути обпльованими і проклятими. Не бояться кепкувань. Бажаючи догодити начальству, вони готові на що завгодно. А Барковський не готовий. І він не просто, ще раз наголошую, тихо відхилив позов. А не відмовив собі в задоволенні зробити це максимально демонстративно. Для Пітера ця демонстрація має бути особливо помітною.
ЦИТАТА «Дня»
«Я завжди пишалася країною, в якій живу. Я не можу уявити себе без неї. Моя країна — це все, що у мене є, люди, яких я люблю, це все, що мені дороге.
Але моя Росія — це також бідна, величезна країна, яка страждає, країна, безжалісно розтерзана жадібними, нечесними, невіруючими людьми. Моя Росія — це велика артерія, з якої декілька «обраних» людей вичерпують її багатства. Моя Росія — це жебрак. Моя Росія не може допомогти літнім і дітям-сиротам. Із неї, кровоточивої, наче з потопаючого корабля, тікають інженери, лікарі, вчителі, тому що у них нема на що жити.
Моя Росія — це нескінченна кавказька війна. Це озлоблені братні народи, які раніше розмовляли однією мовою, яку зараз забороняють викладати в школах. Моя Росія — це переможець, що повалив фашизм, виборовши перемогу за рахунок життів мільйонів людей. Скажіть мені, як і чому націоналізм процвітає в цій країні?
Моя дорога, бідна Росіє. Ти й досі живеш, дихаєш, ти дала світові своїх найкращих і найталановитіших дітей — Єсеніна, Пушкіна, Плісецьку. Список можна було б продовжити на декілька сторінок, кожна людина — золото, дарунок, диво. Я щаслива бути твоєю громадянкою, Росіє! Незважаючи на всі сльози, скорботу, війни, навали, незалежно від того, хто править Росією, я й досі пишаюся тим, що народилася в цій великій і прекрасній країні, яка дала так багато світові».
Із відповіді 24-річної курянки Наталії ПЕРЕВЕРЗЄВОЇ на конкурсі «Міс Земля» на запитання про те, що її змушує пишатися своєю країною
