Справжній футбольний сезон тільки розпочинається. Стартували чемпіонати Франції та Німеччини, незабаром застукотять м’ячі на полях Англії, Італії, Іспанії. Потроху набирають хід єврокубки. В Україні зіграно п’ять турів чемпіонату і перший раунд кубкового турніру. Це все означає, що на перші шпальти спортивних газет знову вийдуть футболісти і тренери, замінивши навколофутбольний люд, який розважав публіку, поки футболісти відпочивали.
Першим з авансцени зійде росіянин Роман Абрамович, про якого все літо писала світова преса. Ще б пак — людина купила «Челсі», один із провідних футбольних клубів Англії, і не шкодує коштів на зміцнення команди. Припинять в Європі писати про мільйони російського скоробогатька, знову писатимуть про забиті та пропущені м’ячі. Їхня кількість далеко не завжди пропорційна витраченим коштам. В цьому і полягає головне питання сучасного футболу. Як філософи сотні років сперечаються над питанням первинності матеріального і духовного, так і футбол щораз доводить, що гроші вирішують далеко не все. Сама природа футболу відкидає арифметичну логіку, згідно з якою вкладені у команду кошти мають надійно конвертуватися у забиті м’ячі, здобуті перемоги і виграні титули.
Цього ніяк не можуть зрозуміти люди, які вирішили здобути славу, вкладаючи гроші у футбол. Коли не дають результату куплені футболісти і запрошені тренери, починаються намагання досягти результату іншими методами. Мільйонер чи мільярдер не може і не хоче чекати, коли футбольна школа його клубу виховає нових Пеле, коли тренер знайде оптимальну тактику і стратегію. Результат потрібен вже зараз. І результат приходить. За допомогою грошей можна «працювати» з суперниками та суддями, які допоможуть зробити те, чого не здатні зробити гравці та тренер. Футбольна історія містить не один приклад, коли стрімкий шлях до футбольних вершин припинявся гучним скандалом. Найвідоміший — історія француза Бернара Тапі, який був свого часу власником клубу «Марсель» і зробив цей клуб чемпіоном Франції та фіналістом Кубку чемпіонів. Потім був скандал із спробою підкупити гравця скромного клубу «Валансьєн», після якого Тапі опинився на лаві підсудних, а «Марсель» — у нижчій лізі.
З недавніх часів і в Україні з’явилися бажаючі перетворити великі гроші на футбольні титули. Керівники провідних клубів не шкодують коштів для того, щоб команда була чемпіоном. Вищезгаданий король футболу всіх часів Пеле у зеніті своєї світової слави не міг навіть мріяти про зарплату, яку одержують нині запасні гравці найбагатших команд України. І де результат? Багаторічний лідер вітчизняного футболу — київське «Динамо» — вже три роки поспіль зупиняється на першому ж етапі Ліги чемпіонів, вважаючи саме лише попадання до числа 32-х кращих команд Європи за успіх. Про інших годі й казати. Амбіційний «Шахтар» торік програв скромному чемпіону Австрії з рахунком 1:5, а цього року ледь подолав чемпіона Молдови. Донецький «Металург», який просто шокує своїм бездонним бюджетом, отримав торік 0:8 від німецького середнячка із Бремена у Кубку УЄФА. Цікаво, що згадані ганебні поразки так і не стали приводом для скандалів, для дискусій у пресі та на телебаченні. Що скажеш, коли суперник поставив тебе на твоє справжнє місце?
Із попереднім сезоном внутрішніх змагань нам пощастило. Сталося так, що обидва національні титули «Динамо» і «Шахтар» розіграли в особистих зустрічах. І чемпіон, і володар Кубка визначились на футбольному полі без всяких питань, скандалів та інсинуацій. Стартував новий сезон. Після перших турів лауреатам минулого сезону належить захищати честь України в єврокубках. Ми всі щиро бажаємо чотирьом нашим представникам на європейській клубній арені гідно представити український футбол, повернути міжнародний престиж, здобутий попередніми поколіннями наших футболістів.
Та не про це сьогодні говорять наші футбольні діячі. Так, президент клубу «Дніпро» пан Алексєєв на офіційному сайті свого клубу звинуватив невідомо кого у змові з метою зробити когось чемпіоном. Керівник четвертої команди України навіть заявив, що київське «Динамо» має фору у 18 очок, бо у вищій лізі грає чотири команди з Києва (насправді три), які, якщо наслідувати логіку пана Алексєєва, «віддають» очки динамівцям. Можливо, президенту «Дніпра» відомо щось таке, чого не знають усі. А із «відкритої» інформації можна зробити зовсім інші висновки. Саме київська «Оболонь» сенсаційно відібрала у «Динамо» два очки минулої осені. А ось очолюваний паном Алєксєєвим «Дніпро» якось дуже легко програв обидва матчі «Шахтарю», спокійно і без хвилювань поступившись першим місцем. Зате у донецького «Металурга» команда Алексєєва вигравала просто із дивовижною легкістю. То що, будемо рахувати очки чи спробуємо безпомилково передбачити результат наступних ігор між «Дніпром» і командами славного міста Донецька?
У грі четвертого туру «Дніпро» з великими труднощами подолав згадану вище «Оболонь», з другої спроби реалізувавши одинадцятиметровий. Тренер «пивоварів» Слободян після гри гірко посміхався: «Добре, що пенальті дали на початку другого тайму, потім суддівство стало нормальним». Чи був з цього приводу скандал у пресі? Чи виступали із заявами керівники Професійної футбольної ліги? У наступному турі одинадцятиметровий призначили по воротах «Дніпра». Відлуння цього рішення й досі не вщухає у навколофутбольних колах. Чи був пенальті у грі «Динамо» — «Дніпро» чи помилився арбітр? Якщо навіть і не було? Хіба не помиляються арбітри на вищому рівні?
У 1990 році сумнівний одинадцятиметровий приніс Німеччині титул чемпіона світу. За шість років по цьому не менш сумнівний пенальті забили у фіналі першості Європи вже німцям. На що ті відповіли двома м’ячами і стали чемпіонами. Весь світ бачив ці суддівські помилки. Різниця лише в тiм, що аргентинці у 90-му не здатні були відігратись і довго ображались на арбітра, а німці у 96-му спокійно зробили свою справу, бо були сильнішими за чехів.
Посилання на суддю завжди було справою слабких. Причини поразки команда завжди має шукати в собі. Жодний арбітр не в змозі зробити переможцем слабку команду. Цього ніяк не зрозуміють керівники нашого футболу. Сварка навколо призначення арбітрів триває вже кілька років і не додає авторитету нашому футболу. Президент ПФЛ Сафіулін прямо заявляє, що призначення арбітрів на матчі чемпіонату України є несправедливим. Причина заяви — той самий злощасний одинадцятиметровий по воротах «Дніпра», призначений у грі проти київського «Динамо». На думку пана Сафіуліна, пенальті насправді не було, про що він і заявив у інтерв’ю ЗМІ і на засіданні бюро ПФЛ. Цікаво, чому пан президент не оцінює всі одинадцятиметрові, які призначаються у вищій лізі? А також у першій і другій лігах? Було б цікаво дізнатися про це. Наскільки відомо, шановний Равіль Сафович не був за останні тридцять років замічений на футбольному полі ні як арбітр, ні як гравець. Оцінювати ж дії арбітра з погляду уболівальника (прекрасно відомо за кого) керівнику такого рангу якось не личить. Згадаймо одинадцятиметровий по воротах київського «Динамо», призначений у грі Ліги чемпіонів із «Ньюкаслом». Сумнівне рішення арбітра, як потім виявилось, коштувало динамівцям виходу у наступний етап Ліги. Проте ні тренер «Динамо», ні президент клубу не сказали з цього приводу жодного слова. Хоча Михайличенко, як відомо, олімпійський чемпіон з футболу, віце- чемпіон Європи, чемпіон СРСР, Італії, Шотландії. Справжній футбольний професіонал Михайличенко не став посилатися на суддів, визнавши, що команда зіграла не так, як могла б. Так він робить завжди. Зате керівник нашого професіонального футболу береться коментувати дії арбітрів, нагнітаючи скандал. Цікаво, що поведінка гравців «Дніпра», які ледь не виштовхали арбітра зі стадіону, президента ПФЛ не обурила. Може, знав пан Сафіулін, якою була для «Дніпра» ціна гри з «Динамо»? Не в турнірних очках, які можна ще набрати і втратити за 25 турів, а в грошах. Може, не спрацювали якісь глибоко приховані механізми, про які зопалу проговорився президент «Днiпра» Алексєєв? Може, і справді в нас хтось хоче зробити когось чемпіоном неспортивними методами?
Тоді давайте, панове, викривайте і звинувачуйте. Iз цифрами і фактами. Щоб назавжди очистити наш футбол від махінаторів, щоб ні в кого навіть думки не було про договірні матчі чи суддівську упередженість. Бо якщо бути принциповим до кінця, то пану Сафіуліну слід боротися не за право призначати арбітрів, а викривати випадки тиску на арбітрів чи їхнього підкупу. Якщо ці випадки дійсно існують. Хіба не здатне на це принципове і об’єктивне бюро ПФЛ? Одна доведена до кінця чи хоча б порушена кримінальна справа — і скандали в нашому футболі одразу ж припиняться. Якщо ж нічого підсудного у діях арбітрів немає, то чи так вже важливо, хто і як їх призначає?
Коли ми в черговий раз бачимо, як вітчизняні футбольні гранди безпорадно метушаться, не в змозі забити м’яч у ворота набагато слабшої команди, не слід з цього приводу аж надто тривожитися. Слід радіти тому, що футбол живий, що закони цієї геніальної гри непідвладні тим, хто вважає, що може купити все. Тому давайте нарешті говорити про футбол. Про захисників і форвардів, про тренерів і воротарів. Давайте будемо разом критикувати їх за помилки і разом радіти їхнім успіхам. Давайте дивитись на футбольне поле, а не за його невидимі лаштунки, де ходять великі гроші. Давайте вірити гравцям і суддям, не вбачаючи у кожній їхній дії наслідків змови чи підкупу. Давайте припинимо посилатися на навколофутбольні сили, які приносять нам невдачі. В Європі цим нашим сльозам не повірять. Європа вірить футболу, а не тому, що навколо нього. Хіба ми гірші, хіба не хочемо до Європи?
