— Ігоре Івановичу, після певного забуття, пов’язаного з розвалом СРСР, Україна, схоже, знову почала завойовувати втрачені позиції на рингу не лише на нашому континенті, а й у світі. Успіх Володимира Кличка на Олімпійських іграх в Атланті, завоювання чемпіонського пояса в професійному боксі Європи його братом Віталієм, успіх дорослої команди на першості континенту цього року і, нарешті, упевнена перемога в Аргентині говорять багато про що. Вас не лякає така швидкість?
— Ні, ми вже почали помалу звикати до успіхів. Усе це — результат роботи місцевих тренерів і розширення географії українського боксу. Фахівці поступово повертаються на свої робочі місця і налагоджують роботу з хлоп’ятами. Передусім відзначу Івано-Франківську область і як результат — золота і бронзова медалі, здобуті в Аргентині. Адміністрація регіону, федерація, керівники підприємств — усі вони співучасники спортивних досягнень. Хлопці тут усі влаштовані — навчаються в інститутах, мають квартири чи кімнати в гуртожитках. Те саме можна сказати про Крим — південний форпост любительського боксу України.
Так, нарівні з футболом, у спортклубі «Таврія» шанують і наш вид, це показало чудово організована першість країни. Тут я хочу подякувати голові Держкомспорту Криму Миколі Гостєву, а також міським і районним федераціям Керчі, Севастополя, Євпаторії, Алушти, Ялти.
— Якось прикро стає за Київ і Львів, раніше визнані центри розвитку боксу країни.
— Ви маєте рацію, але за останні роки в цих містах помітні зрушення. У столиці працює Рада ветеранів, за допомогою якої проводиться чимало турнірів. Уже є результати у профспілковому спорттоваристві, у школі єдиноборств ЦСК «Гарт» (директор Олександр Просовський). Один із його вихованців Сергій Костенко виборов «золото» в Аргентині. Стосовно Львова, то, на жаль, серед тренерів там немає єдності, проте думаю, до Олімпіади-2000 кандидата в збірну країни Львів усе ж таки підготує.
— Тобто ви з оптимізмом дивитеся на участь наших хлопців у іграх у Сіднеї?
— Я переконаний, що історія повториться. Візьмімо знов-таки 1994 рік, коли на чемпіонаті світу в Німеччині «срібло» дісталося Володимиру Кличку, а Олегу Кірюхіну — «бронза». А через 2 роки на Олімпіаді в Атланті перший переміг усіх, а другий посів третє місце. Тож сподіваюся, що наші переможці світової першості в Аргентині, підопічні старшого тренера юніорської збірної України Леоніда Лоївського — володарі «золота» івано-франківець Сервін Сулейманов, Юрій Томашов, киянин Сергій Костенко, бронзові призери — донеччанин Дмитро Свєтлічний, іванофранківець Андрій Федчук цілком можуть виявити себе на олімпійському турнірі 2000 року. І це відчувають наші суперники з Німеччини, Швеції, Норвегії, Туреччини й інших країн, котрі з задоволенням запрошують українських хлопців до себе, для проведення спарингових боїв.
— Успішний виступ в Аргентині як-небудь позначився на участі делегації нашої країни у Всесвітньому конгресі федерації любительського боксу, який пройшов у Туреччині?
— Ясна річ, ми зміцнили свої позиції у виконкомі цієї організації.
— А як, конкретніше?
— Наш представник увійшов до його складу, а відтак, отримав один ухвальний голос.
— Ну що ж, аби почати, а там воно й піде.
